Список творів із української літератури 9 класу (Повністю)
09.04.2018,
2 484,
0
Біблія. Легенди: про Вавилонську вежу, про Мойсея. Притча про блудного сина. Притча про сіяча«Вавилонська вежа» легенда
Це було так давно, що вже ніхто й не пам’ятає, коли це було. Розповідають, одначе, буцімто в ті часи всі люди однією мовою говорили й усі одне одного розуміли. І закортіло людям лишити пам’ять про себе довічну:
— А нумо зберемося разом та й побудуємо вежу високу! — мовив один. Зраділи всі та й загукали:
— Ми збудуємо вежу, ми збудуємо вежу аж до самого неба! Обрали гору високу — та й почалася робота! Хто глину місить, хто з неї цеглини ліпить, хто у печах обпалює, хто на гору підвозить. А на горі вже люди ждуть, цеглини приймають та з них вежу складають.
Всі працюють, усі співають, весело всім. Будувалася вежа не рік і не два. Самих цеглин для неї знадобилося тридцять п’ять мільйонів! Та й собі довелося будинки побудувати, аби було де після трудів одпочивати, а побіля будинків насаджати дерев та кущів, аби птицям було де співати.
Ціле місто виросло навколо гори, на якій будувалася вежа. Місто Вавилон.
А на горі з кожним днем усе вище й вище, уступами підводилася вежа-красуня: знизу широка, догори все вужча й вужча. І кожен уступ цієї вежі фарбували в інший колір: у чорний, жовтий, червоний, зелений, білий, жовтогарячий. Верх придумали зробити синім, щоб був наче небо, а покрівлю — золотою, щоб, як сонце, виблискувала! І ось вежа майже готова. Ковалі вже золото кують для покрівлі, маляри пензлі занурюють у відра із синьою фарбою. Та ранком, звідки не візьмись, поміж людей з’являється сам Бог Ягве. Не сподобався йому їхній замір* — досягти неба, де живе Бог.
«Це тому примудрилися вони свою вежу вибудувати,— подумав він,— що у них спільна мова і кожна людина розуміє іншу. От вони й домовились!»
І наслав Ягве на землю страшенну бурю. Поки буря вирувала, вітер поніс усі слова, котрі люди звикли одне одному говорити. Невдовзі буря вщухла, і люди знову стали до роботи. Вони ще не знали, яка біда їх спіткала. Покрівельники пішли до ковалів сказати, щоб ті швидше кували листи для покрівлі. А ковалі не розуміють ані слова. В усьому місті Вавилоні люди перестали розуміти одне одного. Маляр кричить:
— Фарба скінчилась! А в нього виходить:
— Но мор пент!
— Нічого не розумію! — кричить йому інший.
А виходить:
— Женком пренепа!
І по всьому Вавилону лунають слова, зрозумілі одним і незрозумілі іншим.
— Віндадори!
— Маракірі!
— Бобеобі!
— Дзин!
Покидали всі роботу, блукають, наче у воду опущені, та шукають: хто б міг їх зрозуміти?
І почали люди збиратися купками — хто з ким однаково говорить, той і намагається триматися того. І замість одного народу вийшла сила-силенна різних народів.
І розійшлися люди в різні кінці землі, кожен народ у свою сторону — будувати свої міста. А вежа почала потроху розвалюватися.
Але подейкують, що досі у кожному місті можна знайти уламки цегли від Вавилонської вежі. Тому що багато хто носив їх із собою на згадку про ті часи, коли на землі мир панував і люди розуміли одне одного. І до сьогодні всіма мовами світу люди розповідають оцю легенду про недобудовану Вавилонську вежу
Про Мойсея
Проживаючи в достатку в найбільш урожайній частині Єгипту, ізраїльтяни скоро розмножились і стали великим народом. Давно вже не було фараона, покровителя Йосипового, що колись дав дозвіл на переселення роду Якова до Єгипту. Нові фараони стали боятися, щоб ізраїльське плем’я не стало для Єгипту небезпечним, зокрема, щоб під час війни не допомагало ворогам. Ізраїльтян стали примушувати до найтяжчих робіт на будівництві. Єгиптяни їх ненавиділи, а проте кількість нащадків Якова постійно зростала. Один із фараонів наказав убивати кожну новонароджену ізраїльську дитину-хлопчика.
У той час народився в однієї ізраїльської жінки син, і мати цілих три місяці ховала його від убивць. Коли ж стало вже неможливим тримати в таємниці існування дитини, поклала її в добре засмолений кошик і сховала в прибережному очереті над рікою Нілом. Своїй старшій дочці наказала слідкувати за долею немовляти.
Незабаром дочка фараона зі своїми подружками пішла купатися до річки. Дівчата побачили кошик і почули плач дитини. Царівні жаль стало невинного дитяти. Вона взяла хлопчика, хоч і здогадувалась, що це одне з ізраїльських дітей, призначених на загибель. Сестра хлопчика сказала царівні, що знає жінку, яка зможе малятко годувати. Царівна звеліла цю жінку покликати, а тоді дочка привела матір, яка й стала годувальницею свого синочка. Коли дитя підросло, фараонова дочка взяла його до себе й назвала Мойсеєм, що значить "видобутий із води". Мойсей виховувався в єгипетських школах і оволодів науками, що ними славився тоді Єгипет. Але від матері знав, що він ізраїльтянин, а єгиптяни — то вороги, які знущаються над його народом.
Одного разу Мойсей був свідком того, як єгипетський наглядач бив робітника-єврея. Мойсей убив єгиптянина, а труп закопав у піску. Наступного дня побачив, що два євреї б’ються між собою. Хотів їх помирити, присоромити і сказав;
— Чого б’єш свого брата?
Але бешкетник не схаменувся, а накинувся на Мойсея:
— А хто ж тебе зробив начальником і суддею над нами? Ти, може, схочеш і мене вбити, як убив учора єгиптянина?
Мойсей злякався, щоб про його вчинок не донесли фараонові. Він утік далеко, до країни Мадіам, де жив декілька років. Там він одружився і пас стада овець свого тестя. (...)
Якось зайшов він з отарою далеко в пустелю і раптом побачив терновий кущ, охоплений полум’ям. Проте найдивовижніше, що кущ горів, але не згоряв! Здивований Мойсей наблизився, і раптом з полум’я до нього звернувся Господь. "Я Бог Авраама, Ісака та Якова, — мовив Він. — Я побачив страждання Мого народу в Єгипті й хочу вивести його до чудової землі, призначеної для синів Ізраїлевих. Для цього Я обрав тебе: ти мусиш піти до фараона й просити його відпустити Мій народ". — "Хто я такий, щоб іти до фараона й вести з Єгипту синів Ізраїлевих? — запитав Мойсей.— Ось я прийду й скажу народу: "Бог батьків ваших послав мене до вас». А вони запитають: «Як Його звуть?" Що я маю відповідати?" Господь сказав йому: "Відповідай:
"Господь, Бог батьків наших, Бог Авраама, Ісака та Якова послав мене до вас."." Проте Мойсей вагався, побоючись, що йому буде нелегко заохотити народ на таку важку й небезпечну справу.
Тоді Господь дав Мойсееві ознаку. Він наказав йому кинути на землю палицю. І от, ще й землі не торкнувшись, палиця обернулася на змію! Мойсей перелякався й кинувся тікати. Проте Господь зупинив його й звелів схопити змію за хвіст. І тієї ж миті змія знову стала палицею. "Якщо ця ознака не переконає народ іти за тобою, — сказав Господь, — засунь руку за пазуху". Мойсей послухався, і його рука вкрилася проказою. Мойсей знову поклав руку за пазуху, потім вийняв її — і проказа щезла. "Якщо й тоді народ не послухає тебе, то набери води з річки, вилий її на землю — і вона зробиться кров’ю", — сказав Господь. Проте Мойсей ніяк не міг зважитись: "Я не зможу переконати людей, бо я недоріка!" — "У тебе є брат Аарон, — сказав Господь. — Він промовлятиме замість тебе, а Я вчитиму вас, що робити".
Вирушив Мойсей додому, взяв дружину й дітей та пішов до Єгипту. Назустріч йому вийшов Аарон, і Мойсей розповів йому про свою розмову з Богом. Удвох вони скликали всіх ізраїльських старших, і Аарон промовляв до них, а Мойсей показував ознаки. І народ повірив, що Мойсей виконує волю Господа.
(...) Мойсей з Аароном прийшли до фараона та просили відпустити ізраїльтян у пустелю, на відстань трьох днів ходу, щоб там принести жертви своєму Богові. Але фараон їм не повірив. Він думав, що євреї хочуть в такий спосіб звільнитися від тяжких робіт, до яких примушували їх єгиптяни. Тому прогнав Мойсея й Аарона, а своїм наставникам звелів ще жорстокіше поводитися з єврейськими невільниками та збільшити встановлену для них норму виробітку.
Тоді Господь почав спускати кари на фараона та його державу. Кар таких було десять, причому кожна наступна — тяжча, дошкульніша, ніж попередня. Кари були такі:
1) вода в річках та озерах замінилася на кров, а риби погинули;
2) усю країну наповнили жаби у величезній кількості. Вони залазили в будинки та постелі, у посуд зі стравами;
3) з пороху землі утворилася комашня, що заїдала людей та худобу;
4) величезна кількість мух наповнила навколишнє середовище;
5) напав мор на коней, верблюдів, ослів, волів та овець в усьому Єгипті, окрім місцевості, де жили ізраїльтяни;
6) гнійні болячки й чиряки покрили тіло фараона та всіх єгиптян;
7) густий град знищив поля й убив багато людей і тварин;
8) сарана довершила знищення того, що залишилося після граду;
9) настала густа темрява на всій землі Єгипетській, крім тієї частини, де перебували ізраїльтяни;
10) повмирали первородні: від первородного сина фараона аж до невільників і тварин.
Під час кожної кари фараон кликав Мойсея, обіцяючи відпустити народ для принесення жертви, але коли за молитвою Мойсея кара минала, не дотримував слова. Аж після останньої кари, коли настав великий крик і плач у всьому Єгипті, бо не було дому, де не лежав би померлий, фараон сам просив Мойсея й Аарона, щоб ізраїльтяни якомога швидше вийшли з Єгипту.
А весь Ізраїль заздалегідь одержав від Бога наказ приготуватися до дороги: напекти ощипків та заколоти молоде ягня, не ламаючи йому костей, і споживати не поспішно, одягнувшись до подорожі. Кров’ю ягняти мав кожен єврей помазати одвірок своєї хати, щоб убезпечити свій дім перед останньою карою, яка впала на єгиптян. Цього ж дня вивів Господь синів Ізраїлю із землі Єгипетської. На заклик Йосипа прибуло їх колись до Єгипту всього 70 чоловік, а тепер, після 430 років, вийшло майже 600 тисяч. Виходячи з Єгипту, вони взяли із собою і кості Йосипа, виконуючи дану предками присягу.
Чи знали втікачі, куди йти? Не знали, але сам Бог показував їм дорогу. Кожен день ішла поперед них хмара у вигляді стовпа, а вночі цей стовп світив, наче вогонь. Так дійшли вже ізраїльтяни до берега Червоного моря.
Фараон пожалкував, що втратив стільки сот невольників. Він зібрав велике військо з бойовими колісницями й погнався за втікачами. Серед євреїв зчинилася паніка. Вони почали кричати:
— Краще б нам було служити єгиптянам, аніж тут загинути!
За наказом Божим Мойсей підняв над морем свою палицю, і води розступилися. Вибраний народ рушив за Мойсеєм серединою морського дна, а вода стіною стояла праворуч і ліворуч. Люди благополучно перебралися на інший берег.
Єгипетське військо з розгону погналося за ними. Але тоді Мойсей знову підняв палицю — води зійшлися й покрили все військо фараонове. Так воно і згинуло. Перед ізраїльтянами знову появився огненний стовп, освітлюючи їм дорогу.
Харчі, винесені з Єгипту, минулися. Євреї почали нарікати на Мойсея й Аарона:
— Краще нам було померти в землі Єгипетській, де ми сиділи над казанами, наповненими м’ясивом, і мали хліба досхочу. А ви нас вивели, щоб заморити голодом!
Бог звелів Мойсееві розповісти людям, що ввечері їстимуть м’ясо, а вранці наситяться хлібом. І справді, під вечір увесь табір укрили перепелиці, що, стомлені перельотом, легко давалися в руки. А на ранок мандрівники побачили, що всю пустиню вкрив немов грубий сніг. Вони здивовано питали один одного:
— Ман гу? (Що це таке?)
А Мойсей сказав:
Це хліб, який дає вам Господь на поживу. Нехай кожен назбирає, скільки йому треба на цілий день.
Ця небесна пожива мала смак білого хліба з медом і появлялася щоранку протягом шести днів. На шостий день треба було збирати подвійну кількість, бо сьомий день, день відпочинку, треба було святкувати. Від слів "ман гу?" цей хліб, дарунок небесний, стали називати манною. Манна випадала з того часу щодня протягом всіх сорока років, тобто аж поки ізраїльтяни прибули до мети своєї мандрівки.
Небагато часу минуло, як знову вибухло заворушення проти Мойсея. В пустелі не було води, і народ став кричати:
— Дай нам воду, щоб ми напились! Ти вивів нас із Єгипту, щоб ми, й діти наші, і худоба погинули на безводді!
— Що ж я зроблю? — журився Мойсей. — Ще трохи — і вони мене уб’ють камінням...
За Божим наказом він ударив палицею своєю по скелі, і з неї ринула вода в такій кількості, що пили досхочу весь народ і худоба.
Бачите тепер, що Бог є між вами? — спитав Мойсей.
Притча про блудного сина
До Ісуса Христа приходили митарі і грішники, щоб послухати Його. Гордовиті фарисеї і книжники, вчителі єврейського народу, ремствували через це на Ісуса Христа і казали: "Він приймає грішників і їсть з ними".
На це Ісус Христос розповів кілька притч, в яких показав, що Бог з радістю і любов`ю приймає кожного грішника, що кається.
Ось одна з них:
В одного чоловіка було два сини. Молодший з них сказав батькові: "Батьку, дай мені частину майна, що належить мені". Батько виконав його прохання. Минуло кілька днів, і молодший син, забравши все, пішов у далеку країну і там, живучи марнотратно і розпусно, розтратив усе своє майно. Саме тоді у тій країні настав великий голод, і син терпів велику скруту. Тому він пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на поля пасти свиней. З голоду він був би радий харчуватися стручками, які їли свині; та ніхто не давав йому.
Тоді, опам`ятавшись, він згадав батька, розкаявся у своєму вчинку і подумав: "Скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: "Батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином, прийми мене як одного з наймитів твоїх".
Так він і вчинив. Встав і пішов додому, до батька свого. Батько ж, ще здалеку побачивши сина, переповнився жалем, побіг йому назустріч, припав до його шиї і почав цілувати його.
Син же став казати: "Батьку! Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином"...
А батько сказав слугам своїм: "Принесіть найкращий одяг і вдягніть його, і дайте йому перстень на руку і взуття на ноги; і приведіть відгодоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитися! Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся". І почали веселитися вони.
А старший син повертався в цей час з поля. Почувши вдома музику і співи, покликав одного із слуг і запитав: "Що це таке?" Слуга сказав йому: "Брат твій прийшов; і батько твій заколов відгодоване теля, бо прийняв його здоровим".
Старший син розсердився і не захотів входити у дім. Тоді вийшов батько і покликав його.
Але він відповідав йому: "Ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козеняти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. Коли ж цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього відгодоване теля".
Батько ж сказав йому: "Сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє. Веселитися ж і радіти треба, тому що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся".
У притчі під батьком слід розуміти Бога, а під блудним сином – грішника, що кається. На блудного сина схожа кожна людина, яка душею своєю відходить від Бога і веде розбещений, свавільний (грішний) спосіб життя; своїми гріхами вона губить свою душу і всі дари (життя, здоров`я, силу, здібності), які отримала від Бога. Коли ж грішник, опам`ятавшись, приносить Богу щире покаяння зі смиренням і надією на Його милосердя, то Господь, як Отець милосердний, радіє з ангелами Своїми наверненню грішника, прощає йому всі його беззаконня (гріхи), якими б великими вони не були, і повертає йому Свої милості і дари.
Розповіддю про старшого сина Спаситель навчає, що кожен віруючий християнин повинен від усієї душі бажати усім спасіння, радіти наверненню грішників, не заздрити Божій любові до них і не вважати себе гідним Божих милостей більше, ніж ті, хто навертається до Бога від свого попереднього гріховного способу життя.
Притча про сіяча
Сьогодні, дорогі браття та сестри, для нашого навчання в євангельському читанні нам запропонована притча у якій розповідається про наступну розповідь Спасителя. Вийшов чоловік сіяти зерно і коли він сіяв то зерно падало на різну землю, одне зерно впало при дорозі, люди потоптали його і птахи поклювали його і воно не дало ніякого плоду. Ще інше зерно впало на землю кам’янисту, яка була в камінні і шар землі був не великий і це зерно проросло, а так як воно не мало глибокого коріння, то воно зразу засохло. Іще інше впало на землю де ріс терен, і коли це зерно проросло і почало рости, то на стільки багато було терну, що цьому зерну не було можливості вирости і дати плід. А ще інше зерно впало на добру землю і принесло гарний плід. Це зерно принесло плід у сто крат, у шістдесят та у тридесят крат.
Учні запитали Господа, що значить ця притча, що означає зерно яке впало у перше, друге, третє та четверте місце? І Господь відповідає їм роз’яснюючи цю притчу розкриваючи глибокий зміст зерна та почви – з Евангельської притчі. Під чоловіком, який сіяв зерно Свята Церква роз’яснює, що це сам Господь наш Іісус Христос. Під зерном треба розуміти слово Боже, яке Господь приніс, коли прийшов на землю. Під землею потрібно розуміти людей, їх серця. Коли серце добре, воно боїться всякого гріха, всякої неправди, старається стяжати усі добродєтєлі у такому випадку і земля добра. Коли серце лукаве і наповнене гріхом у такому випадку і земля погана і нічого доброго не дає. Ми уже чули, що перше зерно впало при дорозі і воно було покльоване птахами. Зерно яке впало при дорозі, дорогі браття та сестри, означає те що для всіх нас проповідується Слово Боже, всі ми живемо у цьому світі, але на превеликий жаль багато людей, які нас окружають і багато хто з нас не слухає Слово, а якщо і слухає то пропускає мимо вух. Воно не торкається серця людини. Часто можна почути , що людина ходить до Церкви, молиться і старається, а з другої сторони повертаючись до дому вона забуває про ці настанови, забуває про настанови Матері Церкви. Вона починає жити і її життя не відрізняється від всіх не віруючих людей. Часто приходиться чути слова, що «живу так, як всі, нічим не відрізняюсь від сусіда, свого ближнього» З реклам можна побачити гасла – «живи на повну», на яку «повну»? Ми повинні пам’ятати, що наше життя дано нам не для того, щоб насолоджуватися земними благами, а це тимчасове життя дане нам для того, щоб підготувати свої безсмертні душі для вічного блаженства, для вічного життя. Але коли людина слухає Слово Боже, чує заповіді або уже знає їх, але не приміняє їх у своєму житті, то вона уподобляється цьому першому зерну, яке впало при дорозі і тоді птахи клюють його. Під птахами тут розуміється – демони, нечисті духи, які у цьому світі спонукають нас на гріх і стараються нас звести з цієї спасительної стежки, яка веде до спасіння.
Друге зерно впало на камені, де було не багато землі, воно хоча і проросло, але у скорому часі засохло і не принесло плода. Цьому зерну уподобляються люди, які слухають Слово Боже і почувши його охоче бажають виконувати його, але тільки коли вони знаходяться в окружіні невіруючих людей, які ісказили віру, до них можна віднести сектантів, єретиків, то вони тоді нічого проти не мають, коли поноситься Слово Боже і при цьому мовчать. Тобто вони тут з одної сторони хочуть спасатись, а з другої сторони вони своїм життям не хочуть підтвердити, що вони є дійсно істинні православні християни. Можна привести приклад, коли були Радянські часи, коли було гоніння на Церкву, то люди з одної сторони дехто крадькома їхали в інші села і міста помолитись у церкві. Але коли питалися їх чи відвідуєте ви церкву, то зазвичай відповідь була: «ні» і Христа ми не ісповідуєм. Але якщо тільки зразу ж, якісь маленькі перепони вони відрікаються від Слова Божого.
Третє зерно впало, як ми чули, між терен, зерно проросло, але цей терен заглушив його і воно не принесло плода. Під цим зерном розуміються люди, як живуть у цьому світі слухають Слово Боже, але прив’язані дуже сильно до цього земного життя. Прив’язанні вони до цього земного маленького багатства навіть хто прив’язаний більше любов’ю до дітей, жінки, ніж до Бога тоді така людина також уподобляється цьому зерну. Тому що це все мирське, що нас оточує, воно в деякій мірі не дає нам повністю пізнати Бога, як що ми прив’язуємся всім серцем до всього земного. Людина ніби і старається, але це все мало дає можливості тратити свій час на своє спасіння, тому що ми всі з вами чітко знаємо, що живучи на цій землі кожен має свій дім, кожен має свій город і переповненні не скінченною роботою. За цією буденністю часто не маючи часу відвідати храм Божий оправдовуємся різними життєвими обставинами. Саме головне за таким принципом проживаємо усе своє життя. Тобто все що трапляється, коли ми не будемо це все спиняти не будемо ми більше часу приділяти своїй душі, то ми будемо уподоблятися тому зерну, яке росте між тереном.
Четверте зерно впало в добру землю, в якій проросло і принесло гарний плід. Але воно принесло різний плід — в сто розмірів, шістдесят і тридцять . Під цим зерном розуміються люди, які живучи разом з нами у цьому житті стараються більше часу присвятити своїй душі, своєму серці. Кожен день вони стараються зробити аналіз життя, очищати свої гріховні помисли. Старатися кожен день бути кращими, бути добрішими і жити з усіма в любові. Кожен день думають над своїм удосконаленням у духовному житті. І такі люди приносять плід сто крат. Люди, які трудяться, але є ліниві, то приносить шістдесят, а хто і тридцять крат.
Ця притча, дорогі браття та сестри, повинна бути сьогоднішнім уроком, прикладом для нашого всього життя. Тому що це проростання зерна воно символізує наший духовний ріст. Ми знаємо, коли сіємо зерно воно не зразу проростає, а спочатку дає паросток, потім іде стебло, через певний час появляється колосся, яке і приносить нам плід. Так само і в духовному житті все відбувається помаленьку. Спочатку людина дізнається про Господа, дізнається про Церкву, заповіді Божі і про все інше, що необхідне для її спасіння. Потім приходить думка, як це все потрібно виконувати. Після думки з’являється бажання, щоб жити з Богом, щоб постійно перебувати в Христі і це бажання, коли ми дійсно його виконуємо воно приносить гарний плід. Потім в кінці притчі Господь сказав: «кто имеет уши слышати да слышыт», тобто хто має вуха чути то нехай чує тому що всі ми маємо вуха чути і всі добре чуємо.
Всі ми добре чуємо, всі новини про все що відбувається в світі, чуємо ми всякі і не потрібні новини, чуємо і мирські пісні. Але чуємо ми і Слово Боже і йдемо до Церкви. Коли чуємо проповіді і читаємо духовну літературу з нього також почерпаємо слово Боже. І ці слова: «имеяй уши слышати да слышит», являються застереженням Господа для нас, тому, що ми все це прекрасно чуємо і саме перше ми повинні не тільки чути Слово Боже, а повинні жити ним, а також виконувати його.
Тому, дорогі браття та сестри, в сьогоднішній воскресний день почувши цю Євангельську розповідь ми всі собі візьмемо урок на подальше наше життя. Всі ми з Божою допомогою постараємся підготувати добру землю, підготувати свою душу,підготувати своє серце, наповнити його всіма чеснотами. Щоб це зерно – слово Боже, яке Господь посіяв у нас, проросло і принесло гарний плід і привело нас до життя вічного. Амінь
Список творів українська література 9 клас Повністю На літо Необхідно прочитати
Якщо помітили в тексті помилку, виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Це було так давно, що вже ніхто й не пам’ятає, коли це було. Розповідають, одначе, буцімто в ті часи всі люди однією мовою говорили й усі одне одного розуміли. І закортіло людям лишити пам’ять про себе довічну:
— А нумо зберемося разом та й побудуємо вежу високу! — мовив один. Зраділи всі та й загукали:
— Ми збудуємо вежу, ми збудуємо вежу аж до самого неба! Обрали гору високу — та й почалася робота! Хто глину місить, хто з неї цеглини ліпить, хто у печах обпалює, хто на гору підвозить. А на горі вже люди ждуть, цеглини приймають та з них вежу складають.
Всі працюють, усі співають, весело всім. Будувалася вежа не рік і не два. Самих цеглин для неї знадобилося тридцять п’ять мільйонів! Та й собі довелося будинки побудувати, аби було де після трудів одпочивати, а побіля будинків насаджати дерев та кущів, аби птицям було де співати.
Ціле місто виросло навколо гори, на якій будувалася вежа. Місто Вавилон.
А на горі з кожним днем усе вище й вище, уступами підводилася вежа-красуня: знизу широка, догори все вужча й вужча. І кожен уступ цієї вежі фарбували в інший колір: у чорний, жовтий, червоний, зелений, білий, жовтогарячий. Верх придумали зробити синім, щоб був наче небо, а покрівлю — золотою, щоб, як сонце, виблискувала! І ось вежа майже готова. Ковалі вже золото кують для покрівлі, маляри пензлі занурюють у відра із синьою фарбою. Та ранком, звідки не візьмись, поміж людей з’являється сам Бог Ягве. Не сподобався йому їхній замір* — досягти неба, де живе Бог.
«Це тому примудрилися вони свою вежу вибудувати,— подумав він,— що у них спільна мова і кожна людина розуміє іншу. От вони й домовились!»
І наслав Ягве на землю страшенну бурю. Поки буря вирувала, вітер поніс усі слова, котрі люди звикли одне одному говорити. Невдовзі буря вщухла, і люди знову стали до роботи. Вони ще не знали, яка біда їх спіткала. Покрівельники пішли до ковалів сказати, щоб ті швидше кували листи для покрівлі. А ковалі не розуміють ані слова. В усьому місті Вавилоні люди перестали розуміти одне одного. Маляр кричить:
— Фарба скінчилась! А в нього виходить:
— Но мор пент!
— Нічого не розумію! — кричить йому інший.
А виходить:
— Женком пренепа!
І по всьому Вавилону лунають слова, зрозумілі одним і незрозумілі іншим.
— Віндадори!
— Маракірі!
— Бобеобі!
— Дзин!
Покидали всі роботу, блукають, наче у воду опущені, та шукають: хто б міг їх зрозуміти?
І почали люди збиратися купками — хто з ким однаково говорить, той і намагається триматися того. І замість одного народу вийшла сила-силенна різних народів.
І розійшлися люди в різні кінці землі, кожен народ у свою сторону — будувати свої міста. А вежа почала потроху розвалюватися.
Але подейкують, що досі у кожному місті можна знайти уламки цегли від Вавилонської вежі. Тому що багато хто носив їх із собою на згадку про ті часи, коли на землі мир панував і люди розуміли одне одного. І до сьогодні всіма мовами світу люди розповідають оцю легенду про недобудовану Вавилонську вежу
Про Мойсея
Проживаючи в достатку в найбільш урожайній частині Єгипту, ізраїльтяни скоро розмножились і стали великим народом. Давно вже не було фараона, покровителя Йосипового, що колись дав дозвіл на переселення роду Якова до Єгипту. Нові фараони стали боятися, щоб ізраїльське плем’я не стало для Єгипту небезпечним, зокрема, щоб під час війни не допомагало ворогам. Ізраїльтян стали примушувати до найтяжчих робіт на будівництві. Єгиптяни їх ненавиділи, а проте кількість нащадків Якова постійно зростала. Один із фараонів наказав убивати кожну новонароджену ізраїльську дитину-хлопчика.
У той час народився в однієї ізраїльської жінки син, і мати цілих три місяці ховала його від убивць. Коли ж стало вже неможливим тримати в таємниці існування дитини, поклала її в добре засмолений кошик і сховала в прибережному очереті над рікою Нілом. Своїй старшій дочці наказала слідкувати за долею немовляти.
Незабаром дочка фараона зі своїми подружками пішла купатися до річки. Дівчата побачили кошик і почули плач дитини. Царівні жаль стало невинного дитяти. Вона взяла хлопчика, хоч і здогадувалась, що це одне з ізраїльських дітей, призначених на загибель. Сестра хлопчика сказала царівні, що знає жінку, яка зможе малятко годувати. Царівна звеліла цю жінку покликати, а тоді дочка привела матір, яка й стала годувальницею свого синочка. Коли дитя підросло, фараонова дочка взяла його до себе й назвала Мойсеєм, що значить "видобутий із води". Мойсей виховувався в єгипетських школах і оволодів науками, що ними славився тоді Єгипет. Але від матері знав, що він ізраїльтянин, а єгиптяни — то вороги, які знущаються над його народом.
Одного разу Мойсей був свідком того, як єгипетський наглядач бив робітника-єврея. Мойсей убив єгиптянина, а труп закопав у піску. Наступного дня побачив, що два євреї б’ються між собою. Хотів їх помирити, присоромити і сказав;
— Чого б’єш свого брата?
Але бешкетник не схаменувся, а накинувся на Мойсея:
— А хто ж тебе зробив начальником і суддею над нами? Ти, може, схочеш і мене вбити, як убив учора єгиптянина?
Мойсей злякався, щоб про його вчинок не донесли фараонові. Він утік далеко, до країни Мадіам, де жив декілька років. Там він одружився і пас стада овець свого тестя. (...)
Якось зайшов він з отарою далеко в пустелю і раптом побачив терновий кущ, охоплений полум’ям. Проте найдивовижніше, що кущ горів, але не згоряв! Здивований Мойсей наблизився, і раптом з полум’я до нього звернувся Господь. "Я Бог Авраама, Ісака та Якова, — мовив Він. — Я побачив страждання Мого народу в Єгипті й хочу вивести його до чудової землі, призначеної для синів Ізраїлевих. Для цього Я обрав тебе: ти мусиш піти до фараона й просити його відпустити Мій народ". — "Хто я такий, щоб іти до фараона й вести з Єгипту синів Ізраїлевих? — запитав Мойсей.— Ось я прийду й скажу народу: "Бог батьків ваших послав мене до вас». А вони запитають: «Як Його звуть?" Що я маю відповідати?" Господь сказав йому: "Відповідай:
"Господь, Бог батьків наших, Бог Авраама, Ісака та Якова послав мене до вас."." Проте Мойсей вагався, побоючись, що йому буде нелегко заохотити народ на таку важку й небезпечну справу.
Тоді Господь дав Мойсееві ознаку. Він наказав йому кинути на землю палицю. І от, ще й землі не торкнувшись, палиця обернулася на змію! Мойсей перелякався й кинувся тікати. Проте Господь зупинив його й звелів схопити змію за хвіст. І тієї ж миті змія знову стала палицею. "Якщо ця ознака не переконає народ іти за тобою, — сказав Господь, — засунь руку за пазуху". Мойсей послухався, і його рука вкрилася проказою. Мойсей знову поклав руку за пазуху, потім вийняв її — і проказа щезла. "Якщо й тоді народ не послухає тебе, то набери води з річки, вилий її на землю — і вона зробиться кров’ю", — сказав Господь. Проте Мойсей ніяк не міг зважитись: "Я не зможу переконати людей, бо я недоріка!" — "У тебе є брат Аарон, — сказав Господь. — Він промовлятиме замість тебе, а Я вчитиму вас, що робити".
Вирушив Мойсей додому, взяв дружину й дітей та пішов до Єгипту. Назустріч йому вийшов Аарон, і Мойсей розповів йому про свою розмову з Богом. Удвох вони скликали всіх ізраїльських старших, і Аарон промовляв до них, а Мойсей показував ознаки. І народ повірив, що Мойсей виконує волю Господа.
(...) Мойсей з Аароном прийшли до фараона та просили відпустити ізраїльтян у пустелю, на відстань трьох днів ходу, щоб там принести жертви своєму Богові. Але фараон їм не повірив. Він думав, що євреї хочуть в такий спосіб звільнитися від тяжких робіт, до яких примушували їх єгиптяни. Тому прогнав Мойсея й Аарона, а своїм наставникам звелів ще жорстокіше поводитися з єврейськими невільниками та збільшити встановлену для них норму виробітку.
Тоді Господь почав спускати кари на фараона та його державу. Кар таких було десять, причому кожна наступна — тяжча, дошкульніша, ніж попередня. Кари були такі:
1) вода в річках та озерах замінилася на кров, а риби погинули;
2) усю країну наповнили жаби у величезній кількості. Вони залазили в будинки та постелі, у посуд зі стравами;
3) з пороху землі утворилася комашня, що заїдала людей та худобу;
4) величезна кількість мух наповнила навколишнє середовище;
5) напав мор на коней, верблюдів, ослів, волів та овець в усьому Єгипті, окрім місцевості, де жили ізраїльтяни;
6) гнійні болячки й чиряки покрили тіло фараона та всіх єгиптян;
7) густий град знищив поля й убив багато людей і тварин;
8) сарана довершила знищення того, що залишилося після граду;
9) настала густа темрява на всій землі Єгипетській, крім тієї частини, де перебували ізраїльтяни;
10) повмирали первородні: від первородного сина фараона аж до невільників і тварин.
Під час кожної кари фараон кликав Мойсея, обіцяючи відпустити народ для принесення жертви, але коли за молитвою Мойсея кара минала, не дотримував слова. Аж після останньої кари, коли настав великий крик і плач у всьому Єгипті, бо не було дому, де не лежав би померлий, фараон сам просив Мойсея й Аарона, щоб ізраїльтяни якомога швидше вийшли з Єгипту.
А весь Ізраїль заздалегідь одержав від Бога наказ приготуватися до дороги: напекти ощипків та заколоти молоде ягня, не ламаючи йому костей, і споживати не поспішно, одягнувшись до подорожі. Кров’ю ягняти мав кожен єврей помазати одвірок своєї хати, щоб убезпечити свій дім перед останньою карою, яка впала на єгиптян. Цього ж дня вивів Господь синів Ізраїлю із землі Єгипетської. На заклик Йосипа прибуло їх колись до Єгипту всього 70 чоловік, а тепер, після 430 років, вийшло майже 600 тисяч. Виходячи з Єгипту, вони взяли із собою і кості Йосипа, виконуючи дану предками присягу.
Чи знали втікачі, куди йти? Не знали, але сам Бог показував їм дорогу. Кожен день ішла поперед них хмара у вигляді стовпа, а вночі цей стовп світив, наче вогонь. Так дійшли вже ізраїльтяни до берега Червоного моря.
Фараон пожалкував, що втратив стільки сот невольників. Він зібрав велике військо з бойовими колісницями й погнався за втікачами. Серед євреїв зчинилася паніка. Вони почали кричати:
— Краще б нам було служити єгиптянам, аніж тут загинути!
За наказом Божим Мойсей підняв над морем свою палицю, і води розступилися. Вибраний народ рушив за Мойсеєм серединою морського дна, а вода стіною стояла праворуч і ліворуч. Люди благополучно перебралися на інший берег.
Єгипетське військо з розгону погналося за ними. Але тоді Мойсей знову підняв палицю — води зійшлися й покрили все військо фараонове. Так воно і згинуло. Перед ізраїльтянами знову появився огненний стовп, освітлюючи їм дорогу.
Харчі, винесені з Єгипту, минулися. Євреї почали нарікати на Мойсея й Аарона:
— Краще нам було померти в землі Єгипетській, де ми сиділи над казанами, наповненими м’ясивом, і мали хліба досхочу. А ви нас вивели, щоб заморити голодом!
Бог звелів Мойсееві розповісти людям, що ввечері їстимуть м’ясо, а вранці наситяться хлібом. І справді, під вечір увесь табір укрили перепелиці, що, стомлені перельотом, легко давалися в руки. А на ранок мандрівники побачили, що всю пустиню вкрив немов грубий сніг. Вони здивовано питали один одного:
— Ман гу? (Що це таке?)
А Мойсей сказав:
Це хліб, який дає вам Господь на поживу. Нехай кожен назбирає, скільки йому треба на цілий день.
Ця небесна пожива мала смак білого хліба з медом і появлялася щоранку протягом шести днів. На шостий день треба було збирати подвійну кількість, бо сьомий день, день відпочинку, треба було святкувати. Від слів "ман гу?" цей хліб, дарунок небесний, стали називати манною. Манна випадала з того часу щодня протягом всіх сорока років, тобто аж поки ізраїльтяни прибули до мети своєї мандрівки.
Небагато часу минуло, як знову вибухло заворушення проти Мойсея. В пустелі не було води, і народ став кричати:
— Дай нам воду, щоб ми напились! Ти вивів нас із Єгипту, щоб ми, й діти наші, і худоба погинули на безводді!
— Що ж я зроблю? — журився Мойсей. — Ще трохи — і вони мене уб’ють камінням...
За Божим наказом він ударив палицею своєю по скелі, і з неї ринула вода в такій кількості, що пили досхочу весь народ і худоба.
Бачите тепер, що Бог є між вами? — спитав Мойсей.
Притча про блудного сина
До Ісуса Христа приходили митарі і грішники, щоб послухати Його. Гордовиті фарисеї і книжники, вчителі єврейського народу, ремствували через це на Ісуса Христа і казали: "Він приймає грішників і їсть з ними".
На це Ісус Христос розповів кілька притч, в яких показав, що Бог з радістю і любов`ю приймає кожного грішника, що кається.
Ось одна з них:
В одного чоловіка було два сини. Молодший з них сказав батькові: "Батьку, дай мені частину майна, що належить мені". Батько виконав його прохання. Минуло кілька днів, і молодший син, забравши все, пішов у далеку країну і там, живучи марнотратно і розпусно, розтратив усе своє майно. Саме тоді у тій країні настав великий голод, і син терпів велику скруту. Тому він пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на поля пасти свиней. З голоду він був би радий харчуватися стручками, які їли свині; та ніхто не давав йому.
Тоді, опам`ятавшись, він згадав батька, розкаявся у своєму вчинку і подумав: "Скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: "Батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином, прийми мене як одного з наймитів твоїх".
Так він і вчинив. Встав і пішов додому, до батька свого. Батько ж, ще здалеку побачивши сина, переповнився жалем, побіг йому назустріч, припав до його шиї і почав цілувати його.
Син же став казати: "Батьку! Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином"...
А батько сказав слугам своїм: "Принесіть найкращий одяг і вдягніть його, і дайте йому перстень на руку і взуття на ноги; і приведіть відгодоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитися! Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся". І почали веселитися вони.
А старший син повертався в цей час з поля. Почувши вдома музику і співи, покликав одного із слуг і запитав: "Що це таке?" Слуга сказав йому: "Брат твій прийшов; і батько твій заколов відгодоване теля, бо прийняв його здоровим".
Старший син розсердився і не захотів входити у дім. Тоді вийшов батько і покликав його.
Але він відповідав йому: "Ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козеняти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. Коли ж цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього відгодоване теля".
Батько ж сказав йому: "Сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє. Веселитися ж і радіти треба, тому що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся".
У притчі під батьком слід розуміти Бога, а під блудним сином – грішника, що кається. На блудного сина схожа кожна людина, яка душею своєю відходить від Бога і веде розбещений, свавільний (грішний) спосіб життя; своїми гріхами вона губить свою душу і всі дари (життя, здоров`я, силу, здібності), які отримала від Бога. Коли ж грішник, опам`ятавшись, приносить Богу щире покаяння зі смиренням і надією на Його милосердя, то Господь, як Отець милосердний, радіє з ангелами Своїми наверненню грішника, прощає йому всі його беззаконня (гріхи), якими б великими вони не були, і повертає йому Свої милості і дари.
Розповіддю про старшого сина Спаситель навчає, що кожен віруючий християнин повинен від усієї душі бажати усім спасіння, радіти наверненню грішників, не заздрити Божій любові до них і не вважати себе гідним Божих милостей більше, ніж ті, хто навертається до Бога від свого попереднього гріховного способу життя.
Притча про сіяча
Сьогодні, дорогі браття та сестри, для нашого навчання в євангельському читанні нам запропонована притча у якій розповідається про наступну розповідь Спасителя. Вийшов чоловік сіяти зерно і коли він сіяв то зерно падало на різну землю, одне зерно впало при дорозі, люди потоптали його і птахи поклювали його і воно не дало ніякого плоду. Ще інше зерно впало на землю кам’янисту, яка була в камінні і шар землі був не великий і це зерно проросло, а так як воно не мало глибокого коріння, то воно зразу засохло. Іще інше впало на землю де ріс терен, і коли це зерно проросло і почало рости, то на стільки багато було терну, що цьому зерну не було можливості вирости і дати плід. А ще інше зерно впало на добру землю і принесло гарний плід. Це зерно принесло плід у сто крат, у шістдесят та у тридесят крат.
Учні запитали Господа, що значить ця притча, що означає зерно яке впало у перше, друге, третє та четверте місце? І Господь відповідає їм роз’яснюючи цю притчу розкриваючи глибокий зміст зерна та почви – з Евангельської притчі. Під чоловіком, який сіяв зерно Свята Церква роз’яснює, що це сам Господь наш Іісус Христос. Під зерном треба розуміти слово Боже, яке Господь приніс, коли прийшов на землю. Під землею потрібно розуміти людей, їх серця. Коли серце добре, воно боїться всякого гріха, всякої неправди, старається стяжати усі добродєтєлі у такому випадку і земля добра. Коли серце лукаве і наповнене гріхом у такому випадку і земля погана і нічого доброго не дає. Ми уже чули, що перше зерно впало при дорозі і воно було покльоване птахами. Зерно яке впало при дорозі, дорогі браття та сестри, означає те що для всіх нас проповідується Слово Боже, всі ми живемо у цьому світі, але на превеликий жаль багато людей, які нас окружають і багато хто з нас не слухає Слово, а якщо і слухає то пропускає мимо вух. Воно не торкається серця людини. Часто можна почути , що людина ходить до Церкви, молиться і старається, а з другої сторони повертаючись до дому вона забуває про ці настанови, забуває про настанови Матері Церкви. Вона починає жити і її життя не відрізняється від всіх не віруючих людей. Часто приходиться чути слова, що «живу так, як всі, нічим не відрізняюсь від сусіда, свого ближнього» З реклам можна побачити гасла – «живи на повну», на яку «повну»? Ми повинні пам’ятати, що наше життя дано нам не для того, щоб насолоджуватися земними благами, а це тимчасове життя дане нам для того, щоб підготувати свої безсмертні душі для вічного блаженства, для вічного життя. Але коли людина слухає Слово Боже, чує заповіді або уже знає їх, але не приміняє їх у своєму житті, то вона уподобляється цьому першому зерну, яке впало при дорозі і тоді птахи клюють його. Під птахами тут розуміється – демони, нечисті духи, які у цьому світі спонукають нас на гріх і стараються нас звести з цієї спасительної стежки, яка веде до спасіння.
Друге зерно впало на камені, де було не багато землі, воно хоча і проросло, але у скорому часі засохло і не принесло плода. Цьому зерну уподобляються люди, які слухають Слово Боже і почувши його охоче бажають виконувати його, але тільки коли вони знаходяться в окружіні невіруючих людей, які ісказили віру, до них можна віднести сектантів, єретиків, то вони тоді нічого проти не мають, коли поноситься Слово Боже і при цьому мовчать. Тобто вони тут з одної сторони хочуть спасатись, а з другої сторони вони своїм життям не хочуть підтвердити, що вони є дійсно істинні православні християни. Можна привести приклад, коли були Радянські часи, коли було гоніння на Церкву, то люди з одної сторони дехто крадькома їхали в інші села і міста помолитись у церкві. Але коли питалися їх чи відвідуєте ви церкву, то зазвичай відповідь була: «ні» і Христа ми не ісповідуєм. Але якщо тільки зразу ж, якісь маленькі перепони вони відрікаються від Слова Божого.
Третє зерно впало, як ми чули, між терен, зерно проросло, але цей терен заглушив його і воно не принесло плода. Під цим зерном розуміються люди, як живуть у цьому світі слухають Слово Боже, але прив’язані дуже сильно до цього земного життя. Прив’язанні вони до цього земного маленького багатства навіть хто прив’язаний більше любов’ю до дітей, жінки, ніж до Бога тоді така людина також уподобляється цьому зерну. Тому що це все мирське, що нас оточує, воно в деякій мірі не дає нам повністю пізнати Бога, як що ми прив’язуємся всім серцем до всього земного. Людина ніби і старається, але це все мало дає можливості тратити свій час на своє спасіння, тому що ми всі з вами чітко знаємо, що живучи на цій землі кожен має свій дім, кожен має свій город і переповненні не скінченною роботою. За цією буденністю часто не маючи часу відвідати храм Божий оправдовуємся різними життєвими обставинами. Саме головне за таким принципом проживаємо усе своє життя. Тобто все що трапляється, коли ми не будемо це все спиняти не будемо ми більше часу приділяти своїй душі, то ми будемо уподоблятися тому зерну, яке росте між тереном.
Четверте зерно впало в добру землю, в якій проросло і принесло гарний плід. Але воно принесло різний плід — в сто розмірів, шістдесят і тридцять . Під цим зерном розуміються люди, які живучи разом з нами у цьому житті стараються більше часу присвятити своїй душі, своєму серці. Кожен день вони стараються зробити аналіз життя, очищати свої гріховні помисли. Старатися кожен день бути кращими, бути добрішими і жити з усіма в любові. Кожен день думають над своїм удосконаленням у духовному житті. І такі люди приносять плід сто крат. Люди, які трудяться, але є ліниві, то приносить шістдесят, а хто і тридцять крат.
Ця притча, дорогі браття та сестри, повинна бути сьогоднішнім уроком, прикладом для нашого всього життя. Тому що це проростання зерна воно символізує наший духовний ріст. Ми знаємо, коли сіємо зерно воно не зразу проростає, а спочатку дає паросток, потім іде стебло, через певний час появляється колосся, яке і приносить нам плід. Так само і в духовному житті все відбувається помаленьку. Спочатку людина дізнається про Господа, дізнається про Церкву, заповіді Божі і про все інше, що необхідне для її спасіння. Потім приходить думка, як це все потрібно виконувати. Після думки з’являється бажання, щоб жити з Богом, щоб постійно перебувати в Христі і це бажання, коли ми дійсно його виконуємо воно приносить гарний плід. Потім в кінці притчі Господь сказав: «кто имеет уши слышати да слышыт», тобто хто має вуха чути то нехай чує тому що всі ми маємо вуха чути і всі добре чуємо.
Всі ми добре чуємо, всі новини про все що відбувається в світі, чуємо ми всякі і не потрібні новини, чуємо і мирські пісні. Але чуємо ми і Слово Боже і йдемо до Церкви. Коли чуємо проповіді і читаємо духовну літературу з нього також почерпаємо слово Боже. І ці слова: «имеяй уши слышати да слышит», являються застереженням Господа для нас, тому, що ми все це прекрасно чуємо і саме перше ми повинні не тільки чути Слово Боже, а повинні жити ним, а також виконувати його.
Тому, дорогі браття та сестри, в сьогоднішній воскресний день почувши цю Євангельську розповідь ми всі собі візьмемо урок на подальше наше життя. Всі ми з Божою допомогою постараємся підготувати добру землю, підготувати свою душу,підготувати своє серце, наповнити його всіма чеснотами. Щоб це зерно – слово Боже, яке Господь посіяв у нас, проросло і принесло гарний плід і привело нас до життя вічного. Амінь
НазадСписок творів українська література 9 клас Повністю На літо Необхідно прочитати
Якщо помітили в тексті помилку, виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
![ГДЗ Природознавство 5 клас. Підручник [Ярошенко О.Г., Бойко В.М.] 2018](/uploads/posts/2019-04/1555779316_5_p_y_u2018.jpg "ГДЗ Природознавство 5 клас. Підручник [Ярошенко О.Г., Бойко В.М.] 2018")
![ГДЗ Основи правознавства 9 клас. Підручник [Наровлянський О. Д.] 2017](/uploads/posts/2019-02/1550928122_9k_p_n_2017.jpg "ГДЗ Основи правознавства 9 клас. Підручник [Наровлянський О. Д.] 2017")
![ГДЗ Українська мова 8 клас. Підручник [Глазова О.П.] 2021](/uploads/posts/2021-10/1633720388_8k_y_g_2021.jpg "ГДЗ Українська мова 8 клас. Підручник [Глазова О.П.] 2021")
![ГДЗ Вступ до історії 5 клас. Підручник [Гісем О.В.] 2018](/uploads/posts/2019-07/1564163269_5k_i_h_2018.jpg "ГДЗ Вступ до історії 5 клас. Підручник [Гісем О.В.] 2018")