ГДЗ Історія України 7 клас. Підручник [Власов В.С., Панарін О.Є., Топольницька Ю.А.] 2020

Помірний клімат та розташування слов’ян у Лісостепі та Поліссі сприяло розвитку землеробства й скотарства. У лісостеповій частині України розвивалося орне землеробство. На Поліссі для збільшення площі орних земель вирубували й випалювали ділянки лісу.

Найбільш продуктивно використовувалось парове поле двопільної системи, коли його було поділено ще на дві частини, де на них відповідно висівали озимі і ярі культури.

Наші предки жили в неукріплених селищах, розташованих групами на відстані 0,5-3 км одне від одного. У такому селищі було здебільшого півтора-два десятки жител. Основним будівельним матеріалом слугувало дерево. Житла заглиблювали в землю на 30-80 см, іноді й більше, тому їх називають напівземлянками. Такі споруди взимку швидше нагрівалися й довше тримали тепло, а влітку - зберігали прохолоду.

Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес, льон і коноплі. З городини - горох, ріпу, редьку, цибулю й часник. Розводили велику рогату худобу, овець, свиней. Помічниками в господарствах були воли й коні. Полювання й бджільництво давало змогу нашим предкам отримувати не лише додаткові харчі, а й хутро, мед і віск - товари, які продавали сусіднім народам.

Серед ремесел найрозвиненішим було ковальство, насамперед - виготовлення залізних знарядь праці. Глиняний посуд слов’яни аж до Х -Х І ст. виготовляли без гончарного круга. Поширеними були ткацтво, прядіння, оброблення шкіри, каменю, дерева, кістки. Для господарських потреб майстрували сани, вози, човни тощо.

Рід – група осіб, кровно пов'язаних між собою, що виводять своє походження від одного предка.

Плем’я – тип спільноти людей, що об'єднані спільним походженням, мовою, вірою і звичаями.

Держава – це політична форма організації правління, що характеризується суверенною владою, політичним та публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, за допомогою яких здійснюється політичне, економічне та ідеологічне управління суспільством та керівництво загальносуспільними правами.

У ІІІ-ІХ ст. поступово в окрему верству виділилася племінна верхівка - військова знать (князі, дружинники). Вона зосередила у своїх руках владу в племінному об’єднанні. Князі прагнули передавати владу нащадкам, створюючи місцеві династії

У суспільно-політичному житті слов'ян тривалий час панувала демократія, де найважливіші питання племені вирішувало віче. Проте у VI—VII ст. дедалі більшу роль стали відігравати вождь (князь) і дружина, що почали зосереджувати владу у своїх руках.

Головний бог давньослов’янського пантеону Перун—подібний до античного Зевса, бог грози і блискавки, чиїм атрибутом був дуб. Поклоніння Перуну (або божеству, яке виконувало в пантеоні подібні функції) сягає ще індоєвропейських часів. Ретельні лінгвістичні спостереження дають вагомі підстави вважати, що в індоєвропейських космогонічних міфах про утворення світу внаслідок запеклої боротьби бога-громовика зі змієм, який викрадав худобу, світло і воду, виконавцем головної ролі був прототип саме Перуна. Однак на чолі давньослов’янського пантеону він став не стільки через свою надзвичайну могутність, що переважала силу інших богів. Тут вирішальне значення мали, очевидно, суто політичні міркування. Авторитет Перуна, що зайняв перше місце в пантеоні язичницьких богів, служив ідеологічним обґрунтуванням військово-політичної влади князя і його військової дружини. Тому центрами культу Перуна були Киш Новгород.

***

Стрибог, Дажбог і Хоре були дуже часто згадуваними небесними богами, відомими нашим предкам досить тривалий час—з перед-скіфського періоду (І тисячоліття до н. е). Вони виступали гарантами мирної хліборобської праці.

***

Стрибог (вірогідно, від давньослов’янського "стерти" — поширювати) — бог-отець, Бог — творець Всесвіту, повелитель небесних стихій (недарма в "Слові о полку Ігоревім" вітри назва ні "стрибожими онуками"), батько Перуна. Аналог давньогрецького Урана.

Про поширення культу Стрибога красномовно свідчать географічні назви: ріка Стрибозька на Київщині, село Стрибож на Житомирщині. У той же час немає ніяких достовірних відомостей про те, що наприкінці X ст. у пантеоні князя Володимира Стрибог виконував які-небудь важливі функції, крім представницьких.

Можливе протиставлення Стрибога як бога темного і буремного неба і Сварога (санскр. сонце) як персоніфікації ясного, спокійного неба, батька Дажбога. Однак в останні століття слов’янського язичництва і період двовір’я, два світлих божества злилися для своїх шанувальників воєдино, хоча досить ймовірно, що свого часу і Сварог, і Дажбог були окремими божествами, уособленнями конкретних світлих сил природи.

***

Дажбог — бог сонячного світла і достатку, тобто тих благ, які сонячне сяйво несе з собою людям. В одному з давньоруських літописів міститься розповідь про те, як за часів Сварога люди навчилися кувати зброю і оволоділи ковальським мистецтвом, у "Слово о полку Ігоревім" русичі прямо названі "дажбожими онуками". В українських народних колядках Дажбог-Сварог виступає заступником весілля і шлюбу, особисто зустрічаючи князя-жениха на світанку під час сходу сонця. Зрозуміло, що на честь цього бога називали багато городищ, наприклад, сучасне селище Савара на р. Рось.

***

Хоре — бог самого сонячного світила, котре щоденно виконує свій шлях на небосхилі на конях і лебедях, схожий за призначенням на грецького Геліоса. Очевидно також, що відбувалося зближення й об’єднання в очах віруючих язичників функцій Хорса і Дажбога, подібно до того, як у Єгипті були об’єднані Гор і Ра, в Греції — Геліос і Аполлон.