Список творів із читання 2 клас

13.04.2018, icon

4 154,

Цап та баран

Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі — куди цап, туди й баран. Цап на город по капусту — і баран туди, цап у сад — і баран за ним.
— Ох, жінко,— каже чоловік,— проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться. А збирайтесь, цапе й баране, собі з Богом, щоб вас не було у мене в дворі.
   Скоро цап та баран те почули, зараз із двору майнули. Пошили вони собі торбу та й пішли.
   Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От баран — дужий, та несміливий; а цап — сміливий, та не дужий:
— Бери, баране, голову, бо ти дужий.
— Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий.
   Узяли вдвох і вкинули в торбу. Ідуть та й ідуть, коли горить вогонь.
— Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли.
Приходять туди, аж то вовки кашу варять.
— А, здоров, молодці!
— Здоров! Здоров!.. Ще каша не кипить — м'ясо буде з вас. Ох, так цап злякавсь, а баран давно вже злякавсь.
Цап і роздумався:
— А подай лишень, баране, оту вовчу голову! От баран і приніс.
— Та не цю, а подай більшу! — каже цап. Баран знову цупить ту ж саму.
— Та подай ще більшу!
   Ох, тут уже вовки злякались: стали вони думати-гадати, як відціля втікати:
   «Бо це,— кажуть,— такі молодці, що з ними й голови позбудешся,— бач, одну по одній вовчі голови тягають».
От один вовк і починає:
— Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долити,— піду я по воду.
   Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі відтіля драла дати:
— Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долити; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку.
Як побіг, так і той не повернувся. А третій сидів-сидів:
— Ось піду лишень я, так я їх прижену.
Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді цап до барана:
— Ох, нумо, брате, скоріше хвататись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убратись.
Ох, як роздумавсь вовк:
— Е, щоб нам трьом та цапа й барана боятись? Ось ходімо, ми їх поїмо, вражих синів!
   Прийшли, аж ті добре справлялись, уже з куреня забрались, як побігли та й на дуба забрались. Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана нагнати. Як стали йти і знайшли їх на дубі. Цап сміливіший — визліз аж наверх, а баран несміливий — так нижче.
— От лягай, — кажуть вовки ковтунуватому вовкові, — ти старший, та й ворожи, як нам їх добувати.
   Як ліг вовк догори ногами й почав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дрижить, як упаде, та на вовка! Цап сміливий не став міркувати, а як закричить:
— Подай мені ворожбита!
   Вовки як схватились, так аж пили по дорозі закурились. А цап та баран безпечно пішли, та зробили собі курінь, та й живуть.