Список творів із читання 2 клас

13.04.2018, icon

4 361,

Іван Андрусяк. «Зайчикова хатка»

Жив собі Зайчик – вушка-сплюшка. Ходив на базарчик, грався з мушками, купував моркву й капусту хрумку, а іноді й гризяв кору в садку. Одним словом, жив, як усі зайці, – аж раптом надибав зернятка оці...
З базарчика якось він біг через ліс, велику морквину у торбі ніс і подумки нею вже ласував, аж раптом... спіткнувся і мало не впав.
– Ото вже роззява! – наш Зайчик шепче.
Та бачить – на стежці лежить мішечок. А в тому мішечку – зерняток зо двісті, таких маленьких, що шкода й з’їсти. Узяв його Зайчик собі в торбину. Подумав:
– Завтра у зупку вкину. Може, якась це заморська приправа, тож зупка в мене вийде на славу.
Та спробував вдома кілька на зуб і вирішив:
– Це не годиться в суп! Гірчить у роті, ще й аромату від цього нібито й небагато. Не варто ними псувати страву. Краще я посаджу їх – цікаво...
А був наш Зайчик – варто сказати – трішечки, знаєте, лінькуватий. На грядці в нього все більше пусто – легше купити моркву й капусту, аніж лопатою лапки трудити, і спинку гнути, й воду носити...
А тут його раптом як підмінили. Мов додалося в Зайчика сили. Грядку копає хвацько, на славу! Що за зернятка – дуже цікаво...
Іде Лисичка й хитро жартує:
– Уже базарчик тебе не рятує? Матимеш власну моркву й капусту. Дуже смачненькі зайчики тлусті...
Зайчик від неї сховався до хати. Каже:
– Не зможеш мене наздогнати. Лапки у мене прудкі – не загину. Сію на грядці заморську рослину.
Каже:
– Достатньо її скуштувати – і зайчики зможуть навіть літати!
Вовчик іде і сміється:
– Зайчиську! Вже по капусту бігать неблизько? Вже тебе ніжки далеко не носять? Буде вовчатам страва хороша...
Зайчик й від нього шмигнув до хати:
– Будуть вовчата лапу смоктати! Ой, не діждешся – так просто не згину. Я сію на грядці заморську рослину. Досить листочок її скуштувати – і зайчики зможуть навіть літати...
Зайчик забув свої лінощі й пустощі. Грядки заклав і морквяні, й капустяні. Тільки ж була особливо красива та, де зростала заморська рослина.
Зайчик її поливав усе літо, й під осінь на грядці виросли... квіти!
Всього лише квіти...
Подумаєш – свято! У лузі такого добра багато. Стільки трудитись – і в нагороду всього лише квіти, жодного плоду...
Іде Лисичка:
– Певно, Зайчиську, ти по насіння бігав неблизько. І праці до цього доклав багато. Можна й завити – не те що літати...
Вовчик єхидно:
– Зайчику милий, а покажи-но, де твої крила?
Зайчик їм каже:
– Смійтесь, хоч лусніть! Ви сподівались, що буду я тлустий, бігать не зможу. Відійду від хати – і вам буде легко мене впіймати. Працею ж я тренувався все літо! Бігаю так, що не треба й летіти. А щодо квітів... На те й краса є: помилувався – й душа аж літає.
Літо минуло. Ось уже й осінь. Ось уже й школа, як кажуть, на носі.
Виглянув Зайчик якось із хати, бачить – до нього йдуть лисенята. Йдуть і несуть по великій морквиці.
– Це тобі, – кажуть, – від мами гостинці. Квітів букетик мама просила. В тебе, казала, дуже красиві.
Дивиться Зайчик – ось і вовчата. Кажуть:
– До тебе послав нас тато. Він передав ось кілька капустин. Квітів букетик просить один, хоч би й найменший, хоч небагато. Завтра нам вперше до школи, на свято...
Зайчик радіє.
Раді і діти.
Навіть вовчиськам потрібні квіти!