Біографії українських письменників

Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 р. на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.) в сім’ї шахтаря. Дитинство майбутній поет провів у с. Третя рота (нині м. Верхнє, що входить
до складу Лисичанська). Учився в двокласній сільській школі, в ремісничому училищі, потім — в агрономічній школі. Працював з 12 років на шахті, пізніше — на содовому заводі. Громадянська війна суттєво вплинула на долю В. Сосюри: 1917 р. він почав бійцем Донецької червоної гвардії, у 1918 р. був козаком гетьманських охоронних сотень, у 1919 — гайдамакою 3-го Гайдамацького полку, курсантом Спільної юнацької старшинської школи армії УНP, після поразки української армії став юнкером Добровольчої білогвардійської армії, у 1920 р. В. Сосюра — стрілець Чорноморського полку Червоної української галицької армії (ЧУГА), а закінчив війну знову бійцем Червоної армії. 1920 р. він став членом більшовицької партії, наступного року демобілізувався і переїхав до Харкова, де працював у агітпропі.
В. Сосюра був одним із фундаторів української радянської літератури, написавши разом із М. Хвильовим та М. Йогансеном у листопаді 1921 р. передмову до збірника «Жовтень», що мала назву »Наш універсал до робітництва і пролетарських мистців українських». 1922 р. він вступив до Харківського університету, де, на свій подив, мусив вивчати власну поему «Червона зима», яка вже вважалася класикою української радянської літератури. 1925 р. поет кидає університет і повністю віддається літературній праці. В. Сосюра в 1920-ті рр. був членом багатьох літературних організацій (Пролеткульту, «Плугу», «Гарту», ВАПЛІТЕ, ВУСППу та ін.), керуючись при цьому не стільки ідейно-естетичними програмами, як особистими симпатіями. У цей час поета піддавали гострій критиці за націоналізм, розчарування радянською дійсністю, оспівування кохання та краси. Під тиском керівництва ВУСППу в 1929—1930 рр. В. Сосюра навіть змушений був «перевиховуватись», працюючи слюсарем на заводі. Але це не захистило його від переслідувань та несправедливої критики, що позначилося на психічному стані поета, до цього додалися також моторошні картини голоду 1932—1933 рр. Тому вже 1934 р. В. Сосюра був виключений з Комуністичної партії і потрапив до психіатричної лікарні. Проте перебування в ній, можливо, допомогло поетові уникнути репресій.
1936 р. В. Сосюру прийняли до Спілки радянських письменників України, і він отримав можливість видавати свої твори. 1937 р. поет був нагороджений орденом «Знак пошани». Того ж року він переїхав до Києва. 1940 р. В. Сосюра написав особистого листа Й. Сталіну, і його було відновлено в партії. Під час війни він працював у Москві в українському радіокомітеті та українському партизанському штабі, був кореспондентом фронтової газети. 1944 р. поет повернувся до Києва. 2 липня 1951 р. в московській газеті «Правда» з’явилася стаття «Проти ідеологічних перекручень в літературі», у якій В. Сосюру було звинувачено в націоналізмі за вірш 1944 р. «Любіть Україну!». Поета перестали друкувати, він жив під безпосередньою загрозою арешту. Лише смерть Й. Сталіна 1953 р. дозволила митцеві повернутися в літературу. Помер В. Сосюра 8 січня 1965 р. в Києві.
Перші поетичні спроби російською мовою В. Сосюра відносить до 1914 р., пізніше він писав поезії українською та російською мовами. 1921 р. вийшла збірка В. Сосюри «Поезії». Того ж року з’явилася його поема «Червона зима», яка мала певний успіх й одразу ввела В. Сосюру до рангу провідних радянських поетів. У збірках «Червона зима» (1922), «Осінні зорі» (1924), «Сьогодні» (1925), «Золоті шуліки» (1927), «Коли зацвітуть акації» (1928) та ін. яскраво виявився ліричний талант митця. У мелодійності вірша В. Сосюри, глибині та щирості сердечного переживання відчуваються впливи імпресіонізму та імажинізму, російської та української романсової традиції (О. Апухтін, І. Сєвєрянін, О. Олесь, Олена Журлива, С. Черкасенко). Стверджуючи через почуття кохання неповторність особистості, В. Сосюра тим самим протиставляв його колективізмові радянської ідеології. Поряд із ліричними творами у цей час були написані й такі «ідеологічно витримані» поеми, як «Відповідь», «ДПУ» тощо. Психічний розлад поета, розчарування радянською дійсністю яскраво відбилися у збірках «Місто» (1924) та «Серце» (1931), де в поезії «Два Володьки» автор відверто говорить про свою внутрішню боротьбу між комуністичним та національним.
Після прийняття поета до Спілки письменників з’явилися збірки «Лові поезії» (1937), «Осінь» (1938), «Люблю» (1939) та великий роман у віршах «Червоногвардієць» (1940). У період війни В. Сосюра написав перейняті патріотичними мотивами і закликами до боротьби з поневолювачами України збірки «В годину гніву (1942), «Під гул кривавий» (1942) та поему «Мій син» (1942—1944). Після смерті Й. Сталіна 1953 р. вийшли поетичні збірки «За мир» (1953), «На струнах серця» (1955), «Солов’їні далі» (1957), «Близька далина» (1960), «Осінні мелодії» (1964) та ін. Закінчив він також розпочату ще в 1926— 1929 рр. поему «Мазепа» (1959— 1960) і написав поему «Розстріляне безсмертя» (1960), присвячену українським митцям 1920-х рр. Загалом В. Сосюра залишив близько 60 поетичних збірок, десятки поем, а також автобіографічний прозовий твір «Третя рота». Творчість поета була відзначена Сталінською премією 1948 р. та Державною премією України ім. Т. Шевченка 1963 р.
Популярність серед масового українського читача В. Сосюра здобув переважно своєю талановитою інтимною лірикою. Набагато слабшими були його епічні твори, в яких він намагався поєднати щирість національного почуття та догмати комуністичної ідеології. Так, історичний роман у віршах «Тарас Трясило» (1926), у якому автор намагався дотримуватися соціологічної моделі української історії, швидше нагадує погано зроблену пародію. Таку само соціологічну модель В. Сосюра поклав в основу поеми «Мазепа», поєднавши її з поширеним в європейській романтичній традиції ХІХ ст. міфом про І. Мазепу як «українського Дон-Жуана» (Байрон, В. Ґюґо, Ю. Словацький та ін.).

---

---

Назад

Вперед

1 ... 36 37 38 39 40 41 42 43 44 ... 66

Реферат 2021 українська література