ГДЗ Всесвітня історія 6 клас. Підручник [Бандровський О.Г., Власов В.С.] 2014

У 63 р. н. е. Рим підкорив Палестину. У 37 р. до н. е. її правителем став Ірод Великий. За панування римлян істотно зміцнилося економічне становище іудейських священиків і, відповідно, посилився їхній вплив. Єрусалимський храм знову став центром релігійного життя.

За таких обставин у Палестині розпочав проповідувати Ісус Христос. Щоправда, римські джерела подають лише коротенькі згадки про Ісуса.

У 1971 р. було знайдено арабську копію тексту єврейського історика Йосифа Флавія, у якому цей противник християнства розповідав історію життя Христа. У джерелі, зокрема, ідеться про те, що в Галілеї жив проповідник Ісус (Ієшуа). Першими сприйняли його проповіді найбідніші прошарки палестинського суспільства. На початку діяльності Ісус прийшов до Іоанна Хрестителя, який охрестив його. Ісуса було проголошено Месією - спасителем світу. Утім, основним джерелом, яке розповідає про життя Христа, є книги Нового Завіту Біблії, які називають Євангеліями.

Християнство - один з напрямків єдинобожжя. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині. На відміну від християнства.

Святе Письмо - збірка книг, що складають Біблію. Євангеліє - так називають кожну з перших чотирьох книг Нового Завіту, написаних апостолами Матвієм, Марком, Лукою та Іоанном. У книгах описане земне життя Господа, Сина Божого Ісуса Христа: Його вчення, чудеса, хресні страждання, смерть, воскресіння й вознесіння на небо.

Апостоли - у Новому Завіті так названо 12 перших послідовників і учнів Христа.

Церква - означає «дім Божий», тобто святе місце, призначене для богослужінь і молитов, а також - громада віруючих.

Символ віри - короткий і точний виклад основних християнських істин.

Християни в різних землях імперії створювали свої громади. Перші християнські громади трималися на демократичних засадах. Голова громади розпоряджався майном та грошима для організації молитовних зібрань і допомоги тим громадівцям, яких спіткала біда. Свої зібрання перші християни проводили в потаємних місцях. Згодом окремі громади будували молитовні доми, церкви. Кількість прихильників нової релігії зростала. Проте життєві правила, яких дотримувалися перші християни, суперечили присязі римського громадянина. Людина, яка давала цю присягу, визнавала богом імператора й присягала іменем Юпітера та інших римських богів. Цього не визнавали християни, тому всіляко ухилялися від присяги. Відмову присягати імператорові й приносити жертви влада сприймала як непокору й прояв бунтівного вільнодумства. Слідуючи заповіді «не вбивай», християни відмовлялися служити у війську, що теж викликало занепокоєння влади. Спосіб життя християн руйнував усталені уявлення, у чому влада вбачала наміри розхитати римську державу. Саме тому християнські громади зазнавали переслідувань.

Імператор Константин зрозумів, що церковну організацію та авторитет християнства можна використати для зміцнення своєї влади. Він повернув християнам церковне майно, конфісковане його попередником, звільнив християнських священиків від сплати податків тавійськової служби, проголосив свободу молитовних 

зібрань. Сам імператор святкував і християнські, й традиційні римські свята. У 325 р. в місті Нікея було скликано собор (зібрання) єпископів Заходу та Сходу. У ньому взяв участь і сам імператор, аби піднести його значення. Було затверджено Символ віри - короткий і точний виклад основних християнських істин. Найважливіше в ньому було те, що єдиний Бог виступає в трьох рівних проявах (іпостасях) - Бога-Отця, Бога-Сина (Ісуса Христа) і Бога-Духа Святого, які разом становлять Святу Трійцю. Рішення Нікейського собору сприяли остаточному оформленню християнської церкви - громади єдиновірців, людей, які сповідують одну віру. Було запроваджено семиденний тиждень замість звичного для римлян восьмиденного. Сьомий день вважався днем молитов та зібрань, днем відпочинку. Були оформлені перші рукописи Біблії.

За імператора Феодосія (379-395 рр.) запровадили обов’язкове християнське віросповідування для всіх римських громадян. Так християнство стало єдиною державною релігією Римської імперії. Язичницькі храми почали руйнувати, статуї римських богів нищити.