ГДЗ Історія України 7 клас. Підручник [Власов В.С., Панарін О.Є., Топольницька Ю.А.] 2020

Князювання Ярослава Мудрого – 1015-1018, 1019-1054рр.

Поразка руських дружин Ярославовичів на р. Альті від половців – 1068р.

Любецький з'їзд князів – 1097р.

Тріумвірат - союз між трьома практично однаково могутніми політичними чи військовими лідерами.

Уділ - у Русі-Україні так називали адміністративно-територіальну одиницю, якою управляв князь, залежний від великого київського князя.

Князівські з’їзди (снеми) - колегіальні органи влади в Київській державі.

Князівська вотчина - одна з форм феодальної земельної власності в часи Київської держави.

Правда Ярославичів, або Устав Ярославичів — збір законів, виданий 1072 року князями Ізяславом, Святославом та Всеволодом, що найменували себе «Ярославичі», а доба правління та між осібної боротьби відома як Тріумвірат Ярославичів.

Князівські міжусобиці, походи проти Візантії, Вишгородська нарада князів, половецька загроза.

Щоб уникнути князівських усобиць у Київській державі, князь Ярослав Мудрий уклав заповіт, за яким кожен із його синів отримував уділ. Проте головним визнавався найстарший син Ярослава Ізяслав. Старші сини Ярослава по смерті батька утворили тріумвірат, зосередивши у своїх руках найбільші земельні володіння Русі.

Князі рятувалися втечею. Всеволод побоявся залишатися в Переяславі й подався до Ізяслава в Київ. Безпорадність князів обурила киян. Спалахнуло повстання. Кияни зібралися на віче й вирішили боронитися від половців самотужки. З вимогою надати їм коней і зброю, як сповіщав літописець, вони рушили до князівського палацу. Ізяслав відмовився виконувати волю повстанців - і змушений був тікати. Натомість кияни «пригадали» про ув’язненого в порубі полоцького князя Всеслава, звільнили його та оголосили київським володарем. Всеславове княжіння тривало в Києві ту загадку для істориків.

На Любецькому з’їзді було схвалено принцип князівської вотчини - спадкового володіння. Вотчинні землі закріплювали за певними гілками князівського роду. їх можна було передавати в спадок дітям та онукам. Так, Київ було визнано вотчиною нащадків Ізяслава в особі київського князя Святополка Ізяславовича. Чернігів належав Святославовичам, а Переяслав - Володимирові Всеволодовичу (Мономаху). Це мало б запобігти усобицям і зміцнити владу великого київського князя.

Щоб уникнути князівських усобиць у Київській державі, князь Ярослав Мудрий уклав заповіт, за яким кожен із його синів отримував уділ. Проте головним визнавався найстарший син Ярослава Ізяслав. Старші сини Ярослава по смерті батька утворили тріумвірат, зосередивши у своїх руках найбільші земельні володіння Русі.

Та попри одностайність, з якою, за свідченням літописця, князі дійшли згоди на Любецькому з’їзді, суперечки князів тривали. Адже право вотчини закріплювалося лише за дітьми та онуками трьох Ярославовичів - Ізяслава, Святослава і Всеволода. Решта князів мали задовольнятися мізерними володіннями. До того ж розпорядниками цих володінь визнавалися власники вотчин. До гурту «обділених» князів, крім численних Ярославових небожів, потрапив і його онук Давид Ігорович. Він узяв активну участь у жорстокій міжусобиці, що спалахнула одразу після з’їзду в Любечі. Жертвою усобиці став теребовлянський князь Василько, якого осліпили з волі Давида Ігоровича і з дозволу великого київського князя Святополка Ізяславовича.

Після смерті Карла Великого його державу успадкував єдиний син Людовік (778-840 рр.). Але вже 840 р. зі смертю Людовіка починається громадянська війна, котра зруйнувала політичну єдність і сприяла зубожінню суспільства. Вона доповнюється чужоземними набігами. З 820 р. на середземноморське узбережжя нападають арабські пірати, які підкорили острови Сицилію, Сардинію, Корсику. Між 895 та 955 рр. далекі набіги на східні землі Франкського королівства здійснювали мадяри, азійський народ, що оселився на землях, звільнених після розгрому аварів. Коли мадяри осіли й почали обробляти землю, їхні набіги поступово припиняються.