ГДЗ Історія України 7 клас. Підручник [Власов В.С., Панарін О.Є., Топольницька Ю.А.] 2020

Правління в Київському князівстві Володимира Ольгердовича – 1363-1394 рр.

Кревська унія – 1385 р.

Остаточна ліквідація Київського удільного князівства – 1471 р.

«Старого не порушуємо, а нового не впроваджуємо...», «У Києві перестали бути князі, а замість князів стали воєводи...», «Навік приєднати усі свої землі, ли­товські та руські, до Корони Польської».

Литовські князі не порушували на українських землях руські традиції, а литовці запозичували руську мову, віру, закони, військову організацію. Українські удільні князі залишилися при своїх володіннях, визнавши себе васалами Литви.

Українці й білоруси, які становили більшість населення держави, справляли на литовців помітний вплив. Литовці, зокрема, переймали від місцевого населення військову організацію та способи оборони, особливості зведення фортець, традиції господарювання й володарювання. Поширеною поміж литовської знаті стала й «руська віра» - так називали в Литві православне християнство. Руська мова стала мовою великокняжого двору й державної канцелярії. Тому литовську владу руське населення не сприймало як чужу. Закріпленню руського впливу сприяли шлюби литовських князів із руськими князівнами. Тож назва «Литовсько-Руська держава» відбиває умови тогочасного життя.

Причини:

• відсутність короля в Польщі після смерті Казимира III

• загроза з боку Тевтонського ордену Литві й Польщі

• прагнення римо-католицького духівництва поширити католицизм на населення Великого князівства Литовського

• претензії польських можновладців на українські й білоруські землі

Наслідок:

• об'єднання Литви й Польщі в одну державу шляхом династичної унії

• Ягайло став королем польським, одружившись із принцесою Ядвігою

• поширення католицизму на Литву і українські землі в її складі

• посилення обороноздатності литовсько-польської держави перед тевтонською загрозою

Негативною

За правління Вітовта (1392-1430) чимало литовських князів, які мали уділи в Русі-Україні, втратили володіння. Ви вже знаєте, що місцеві князі почувалися в українських землях цілком самостійними володарями. Натомість Вітовт прагнув зосередити владу у своїх руках і підкорити удільних князів і докладав усіх зусиль, щоб ліквідувати найбільші князівства. Протягом 1393-1395 рр. були позбавлені уділів Дмитро Корибут у Новгороді-Сіверському, Федір Коріатович на Поділлі та Володимир Ольгердович у Києві.

Спричинило - 1435 р .- битва під Вількомиром

Наслідок:

• поразка Свидригайла Ольгердовича в боротьбі за литовський стіл

• тимчасове відновлення Київського і Волинського удільних князівств, утвердження Свидригайла на Волині й Олелька Володимировича на Київщині

Українці й білоруси, які становили більшість населення держави, справляли на литовців помітний вплив.

Але найістотнішою особливістю перебування руських земель у складі Великого князівства Литовського було те, що місцева українська знать мала право обіймати найвищі адміністративні посади. Руські князі й бояри ставали на службу до великого князя литовського. Це давало їм право закріпити за собою їхні родові землі. На місцях залишалася вся попередня система управління. У тогочасних джерелах цей принцип сформульований так: «Старого не порушуємо, а нового не впроваджуємо». Аж до кінця XIV ст. на наших землях існували великі та малі удільні князівства.