ГДЗ Історія України 7 клас. Підручник [Власов В.С., Панарін О.Є., Топольницька Ю.А.] 2020

Правління першого князя з династії Рюриковичів – 871-879рр.

Запровадження християнства як державної релігії – 988р.

Князювання Ярослава Мудрого – 1015-1018, 1019-1054рр.

Плуг, Мокош, жито, пшениця, мисливство, рибальство та бджільництво, Золоті ворота, Софійський собор, ковальство, гончарство, «із варягів у греки»

Князь (вождь) - зосереджував у своїх руках верховну владу та командував військом.

До панівних верств належали бояри.

Духівництво - найосвіченіша верства тогочасного суспільства. Із запровадженням християнства як державної релігії почала формуватися верства духівництва, до якої належали служителі церкви.

На середніх щаблях суспільної піраміди перебували представники міської заможної верхівки, а також купці й ремісники. Вони були особисто вільними, проте не належали до привілейованих верств суспільства і мусили сплачувати податок на користь князя.

Найчисленніша група тогочасного населення Русі - селяни-смерди. Вони були особисто вільними, мали власне господарство, землю, мешкали в князівських селах і платили князеві данину.

Особливу групу населення становили ізгої. Так називали людей, які з різних причин «випадали» зі звичного середовища, втрачали з ним зв’язок. Ізгоями, зокрема, ставали смерди, які втрачали землю й господарство, проте не потрапили в залежність до феодала. Так само ізгоями називали князів, які не мали землі й княжінь.

Верхівку суспільної піраміди Київської держави посідали князі.

Важливо, що, на відміну від інших верств тогочасного суспільства, князівська верства була закритою, до неї можна було належати тільки за народженням. Лише син князя міг бути князем.

Князі мали в Київській державі найбільшу владу. Вони були не лише верховними правителями країни або землі-князівства, а й головними розпорядниками всього місцевого життя. Київські володарі опікувалися законодавством і судочинством, керували військом, ухвалювали рішення про оборону країни, беручи безпосередню участь у воєнних походах. Князі налагоджували відносини із сусідніми державами, укладали мир або оголошували війну.

Удосконалення знарядь праці сприяло покращенню землеробства.

Чільне місце в господарстві, як і раніше, посідало землеробство. Русичі навчилися використовувати плуг - це поліпшило якість оранки, дало змогу успішніше боротися з бур’янами й відновлювати родючість ґрунту.

Поряд із невибагливими ячменем та вівсом почали сіяти пшеницю й жито. На городах селяни вирощували різноманітні овочі: капусту, ріпу, огірки, гарбузи, часник, моркву, буряки, цибулю. У садках росли яблуні, груші, сливи, вишні. Розводили велику рогату худобу, свиней, овець, коней, різну птицю. У сільськогосподарських роботах застосовували найчастіше волів, рідше коней.

Займалися й промислами: мисливством, рибальством та бджільництвом.

Надзвичайно розвинене було ковальство, гончарство, ткацтво, чинбарство, кушнірство, бондарство.

Землями Русі-України проходили кілька важливих міжнародних торговельних шляхів. Вам уже відомий шлях «із варягів у греки», або Грецький. Сухопутний шлях - Залозний - пролягав із Західної Європи через приазовські степи до Каспійського моря й далі до країн Закавказзя та Сходу. На початку XI ст. виник суходільний шлях із Києва до верхньодунайських міст, який пролягав через Південну Русь, Польщу, Моравію, Богемію.

Від середини XI ст. набули поширення гроші у вигляді зливків срібла усталеної маси й форми - гривні.

Зацікавили ремесла під назвою чинбарство і кушнірство.

Бо історію про князів записували та ілюстрували.