ГДЗ Українська мова клас. Зошит-тренажер з правопису [Заболотний В.В. Заболотна О.В.] 2020

icon22.04.2021, icon8 Клас / Українська мова, icon410, icon0



ОСНОВНІ ПРАВИЛА ОРФОГРАФІЇ
Букви е, и на позначення ненаголошених голосних у коренях слів
Написання букв на позначення ненаголошених [е], [и] в коренях слів можна перевірити наголосом. Для цього потрібно змінити слово або ді­брати до нього спільнокореневе так, щоб ненаголошений голосний [е] або [и] став наголошеним. Наприклад: великий, бо велич; липневий, бо липень.
Якщо написання сумнівного голосного не можна перевірити наголо­сом, то користуємося такими правилами:
Пишемо букву е:
Пишемо букву и:
у сполуках -ере-, -еле- (лелека, очерет)
у сполуках -ри-, -ли- у відкритих складах (гриміти, глитати)
якщо при зміні слова сумнівний звук випадає (вітер, бо вітру)
у деяких дієсловах перед р, л, якщо далі є наголошений суфікс -а-; всупереч перевірному слову (стирати, хоч стерти; здирати, хоч дерти)
якщо при зміні слова сумнівний звук чергується з [і] (осені, бо осінь)
Зверніть увагу! Написання ненаголошених [е], [и] не завжди можна пояснити правилом (левада, кишеня, минулий, пшениця, герой, плека­ти, чекати, легенда, чернетка, чепурний, колектив, мелодія).
Буква, що позначає сумнівний приголосний звук
Щоб правильно написати слово із сумнівним приголосним, потрібно так змінити слово чи дібрати до нього спільнокореневе, щоб після цього приголосного був голосний. Наприклад: кігті, бо кіготь; ложка, бо ло­жечка.
Спрощення в групах приголосних
Спрощений у вимові приголосний, як правило, не позначаємо й на письмі.
Групи, у яких відбувається спрощення
Приклади
[ж д н] —► [ж н]
тиждень — тижневий
[з д н] —> [з н]
проїзд — проїзний
[с т л] —> [с л]
щастя — щасливий
[с т н] —> [с н]
радість — радісний
Винятки
1. Не відбувається спрощення у словах пестливий, хвастливий, кістлявий.
2. Звук [т] не вимовляємо, проте букву т пишемо в таких словах: шістнадцять, зап'ястний, хворостняк, контрастний, баластний, компостний, аванпостний, форпостний. У цих словах пишемо -стн-, а вимовляємо [сн].
Знак м’якшення
Пишемо Ь:
НЕ пишемо Б:
після букв, які позначають м’які приголосні [д'], [т ], [з ], [с ], [ц ], [л ], [н ], [дї], у кінці слова та складу (вісь, дядько)
після букв на позначення губних, ши­плячих і [ґ], [к], [х], [г] (дощ,, дріб)
у суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк- (морський)
після р у кінці складу і слова (Харків, чотирма). Виняток: Горький, Зорькін
у дієсловах на -ть, -ться (вчаться)
після н перед ж, ч, ш, щ (тонший, промінчик). Виняток: няньчити, бриньчати і похідні від них слова
після букви л перед буквою на позначення м’якого приголос­ного (їдальня, сільський)
між буквами на позначення м’яких або напівпом’якшених приголосних (крім випадків, зазначених у пунктах 3, 4 першої колонки) (кузня, про- мінці). Виняток: тьмяний, різьбяр
Зверніть увагу! Коли знак м’якшення уживається у формі називного відмінка іменника (нянька), то він зберігається й у всіх інших відмін­ках (няньці), а також в утворених від цього іменника прикметниках із суфіксом -ин (няньчин). Коли ж у називному відмінку його нема, то й в інших відмінках і в прикметниках на -ин його не пишемо. Порівняймо:
Пишемо Ь
Не пишемо Ь
скриньці (бо скринька) Ольці, Ольчин (бо Олька) неньці, неньчин (бо ненька)
хатинці (бо хатинка) Наталці, Наталчин (бо Наталка)
Апостроф
Апостроф ставимо перед я, ю, є, ї:
Апостроф НЕ ставимо перед я, ю, є, ї:
після букв б, п, в, м, ф (рум’яний, солов’ї, черв’як)
після б, п, в, м, ф, якщо перед ними в корені слова є буква
після р, що позначає твердий звук (у вимові чується [й]) (бур’ян, пір’я)
на позначення приголосного, крім р (свято, ірвях)
після префіксів, що закінчуються твердим приголосним (від'їзд, роз'яснення)
після букви р, що позначає м’який звук [р ]; у вимові не чуємо [й] (буряк, крюк)
після першої частини складних слів, яка закінчується твердим приголосним (дит'ясла, nie' яблука)
у слові Лук'ян та похідних від ньо­го словах (Лук'яненко, Лук'янівка та ін.)
Зверніть увагу! Букви я, ю, є, ї після апострофа позначають два зву­ки — [йа], [йу], [йе], [йі]. Наприклад: м'ята [мйата].
Подвоєні букви
Подвоєними буквами на письмі позначаємо:
• збіг однакових приголосних на межі частин слова (щоденний);
• подовження м’яких і напівпом’якшених приголосних (ніччю). Два однакові приголосні звуки можуть збігатися на межі:
префікса й кореня
відділити, оббігти
йореня й суфікса
денний, розрісся
двох суфіксів
глибинний, письменник
частин складного слова
спорттовари, спеццех
Зверніть увагу! У прикметниках, утворених від іменників за допомо­гою суфіксів -ан- ( ян ), -ин-> -їн-, букву н не подвоюємо (глиняний, жу­равлиний, солов'їний).
Подовжуються приголосні [д ]. [т і [з ], [С ], [ц ], [л ], [я ], [ж], [я'], [ш ] між голосними в таких випадках:
Приклади
в іменниках середнього роду на -я. Виняток: назви малих за віком тварин (гусеня, каченя)
збіжжя, знання, гілля, читання
у деяких іменниках чоловічого й жіночого роду на я. Виняток: слово стаття у формі Р. в. мн. — статей
суддя, Ілля, рілля, стаття
в іменниках жіночого роду, що закінчуються на при­голосний, у формі орудного відмінка однини
піччю, подорожжю
у формах дієслова лити та споріднених дієсловах
ллю, зілляти
у прислівниках на -ння, -нню
спросоння, попідтинню
Подовження зберігається і в усіх похідних словах (життя — жит­тєвий, гілля — гіллячка).
Зверніть увагу! 1. Приголосні подовжуються, якщо стоять між голо­сними. Порівняймо: миттю —радістю.
2. Не подовжуються губні приголосні та [р] (любов'ю, кров'ю, матір'ю).
Подвоєні букви в словах іншомовного походження
У загальних назвах іншомовного походження букви звичайно не по­двоюємо (сума, піца, спагеті, маса, грип, шасі, інтермецо, бароко).
Подвоюємо букви:
• в окремих загальних назвах (ванна, тонна, вілла, панно, панна, манна, мадонна, нетто, брутто, бонна, панні);
• у власних назвах та похідних від них словах (Голландія, Марокко, Руссо, голландський, марокканський);
• при збігу однакових приголосних звуків префікса і кореня (іннова­ція, ірраціональний). •
Правопис власних назв
Власні назви пишемо з великої букви: Великдень, майдан Незалеж­ності, озеро Світязь, Південний полюс, Шевченківська премія.
Якщо власна назва складається з кількох слів, то з великої букви пи­шемо перше слово: Новий рік, Музей історії запорозького козацтва, Міністерство культури України.
З великої букви пишемо всі слова у власних назвах:
• держав: Республіка Польща, Китайська Народна Республіка;
• населених пунктів: Біла Церква (місто);
• найвищих державних установ України і міжнародних організа­цій: Верховна Рада України;
• астрономічних і географічних об’єктів: Чумацький Шлях (галак­тика), Південне Полісся, Нова Гвінея (острів);
• дійових осіб у казках, байках: Червона Шапочка.
У складних прізвищах, псевдонімах та іменах, які пишемо через де­фіс, кожну складову частину починаємо великою буквою: Нечуй-Ле- вицький, Зиновій-Богдан.
Назви посад, народів, осіб за національністю або місцем проживання пишемо з малої букви: українці, киянин. Проте назви найвищих дер­жавних посад пишемо з великої букви: Президент України.
Назви книжок, газет, кінофільмів, заводів, кораблів, аеропортів, са­наторіїв, магазинів тощо беремо в лапки: журнал «Стежка», літак «Мрія», готель «Турист».
З великої букви, але без лапок пишемо назви культових книг: Біблія, Євангеліє, Псалтир, а також назви таких релігійних понять, як Бог, Божа Матір, Син Божий, Святий Дух (але бог Перун і т. ін.).
Зверніть увагу! Прикметник, який утворено від власної назви, пи­шемо з великої букви: Шевченків,, Андріїв. Проте з малої букви пишемо прикметник, який:
а) має суфікс -івськ- (-ївськ) або -инськ-: шевченківські рядкщ
б) входить до складу фразеологізму: гордіїв вузол, дамоклів меч.
Префікси з- (с-), роз-> без-
На письмі перед буквами к, п, т, ф, х префікс з- передаємо відповідно до вимови буквою с (сказати, сфотографувати). Перед усіма іншими приго­лосними префікс з- передаємо на письмі буквою з (зшити, зносити).
Префікси роз-, без- завжди пишемо з буквою з. В українській мові префіксів рос-, бес- немає (розказати, безпечний, безхитрісний).
Префікси пре-, при-, прі-
Префікс пре- пишемо в прикметниках і прислівниках для виражен­ня найвищого ступеня ознаки. Цей префікс за значенням відповідає слову дуже (премудрий, превисокий).
Префікс пре- пишемо також у запозичених зі старослов’янської мови словах презирство, презирливий, преосвященний, преподобний, пре­стол і подібних.
Префікс при- пишемо в словах, що означають:
• наближення, приєднання до чогось (приїхати, приклеєний);
• неповноту дії чи ознаки (присісти, приморожений);
• знаходження біля чогось (прикордонний, пригірок).
Префікс прі- пишемо у словах прізвище, прізвисько, прірва.
Складні слова (загальні правила)
Пишемф РАЗОМ:
Пишемо через ДЕФІС:
якщо утворені поєднанням залеж­них слів (від одного слова до іншо­го можна поставити питання): вер­болози, снігопад
якщо утворені поєднанням неза­лежних слів (між частинами мож­на поставити і): школа-інтернат, українсько-російський
якщо першою частиною слова ви­ступає кількісний числівник: сім­десятиріччя, семиразовий. АЛЕ: 50-річчя, 16-поверховий
якщо утворені повторенням того самого слова, поєднанням слів з однаковим коренем, синонімічних або антонімічних слів: великий- превеликий, тишком-нишком, більш-менш. АЛЕ: кінець кінцем, одним одна, чин чином
близькі за значенням слова, що передають єдине поняття: хліб- сіль, батько-мати
Складні іменники
Пишемо РАЗОМ:
Пишемо через ДЕФІС:
якщо утворені за допомогою сполуч­ного голосного: лісостеп, чорногуз
якщо утворені з двох іменників без допомоги сполучного голосно­го: купівля-продаж, лікар-еколог
якщо утворені з дієслова в наказовій формі та іменника: горицвіт
якщо мають першу частину віце-, екс-, максі-, міні-, лейб-, обер-: екс-чемпіон
якщо утворені з кількісного числів­ника у формі родового відмінка та іменника: шістдесятиріччя
якщо означають назви проміж­них частин світу: норд-вест
якщо утворені з трьох і більше основ: автомотогурток
якщо означають назви рослин: брат-і-сестра, розрив-трава
Складні прикметники
Пишемо РАЗОМ:
Пишемо через ДЕФІС:
якщо утворені від залеж­них одне від одного слів (від одного слова до іншо- го можна поставити пи­тання): білогривий, водо­очисний, двоповерховий. Разом пишемо також прикметники глухоні­мий, хитромудрий, зловорожий
якщо утворені від рівноправних слів (такі слова можна з’єднати сйолучником і): пів­нічно-східний, синьо-жовтий
якщо означають відтінки кольорів: темно- зелений, ніжно-рожевий; АЛЕ: жовтогаря­чий, червоногарячий, золотогарячий
якщо утворені повторенням того самого слова, поєднанням синонімічних слів або слів із тим самим коренем: білий-білий, старий-престарий
Зверніть увагу! Через дефіс пишемо також складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс (віце-прези- дентський, дизель моторний).
Складноскорочені слова
Усі складноскорочені слова й похідні від них пишемо разом (меддо­помога, дитмайданчик).
Разом пишемо і складноскорочені слова з першими частинами авіа-, авто-, аеро-, аудіо-, біо-, водо-, гідро-, електро-, вело-, мото-, мікро-, мега-, супер-, псевдо-, кіно-, теле-, фото й подібні (авіакаса, фотоаль­бом, мікрохвильовий).
Слова з пів-
Складні слова з nie- (напів) пишемо через дефіс, якщо друга частина слова є власною назвою (пів-Києва, пів-Європи). У решті випадків складні слова з nie- (напів) пишемо разом (півдороги, напівсон, пів'яблука).
Написання прислівників разом і через дефіс
Разом пишемо складні прислівники, які утворені:
• сполученням прийменника (кількох прийменників) із будь-якою частиною мови: вголос, навколо, вперше, нагору', АЛЕ: на-гора',
• сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою части­ною мови: абикуди, анітрохи, щовечора;
• з кількох основ: босоніж, стрімголов, праворуч.
Через дефіс пишемо складні прислівники, які утворені:
• за допомогою прийменника по від займенників і прикметників на -ому, -ему або -и: по-своєму, по-братерськи; також: по-латині;
• за допомогою прийменника по від порядкових числівників: по-
перше;
• за допомогою часток будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна-, -то: будь-куди, коли-небудь, десь-то;
• з двох прислівників: вряди-годи, десь інде, сяк-так;
• повторенням того самого слова; поєднанням синонімів, антонімів, слів із тим самим коренем: близько-близько, тишком-нишком, більш- менш, тихо-тихесенько, зроду-віку.
Першу частину пишемо окремо, а дві наступні через дефіс у прислів­никах не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен.
Через два дефіси пишемо прислівники пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього- на-всього, будь-що-будь, хоч-не-хоч, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли.
Написання прислівникових сполучень
Прислівникові сполучення пишемо окремо.
Найуживаніші прислівникові сполучення
3 чого складаються
Приклади
з прийменника та іменника
без відома, без жалю, без кінця, без сумніву, в міру, в ногу, в цілості, до відома, до вподоби, до завтра, до діла, до ладу, до міри, до побачен­ня, до речі, до смаку, до сьогодні, з болю, з роз­гону, на бігу, на весну (але: навесні), на відмін­но, на віку, на диво, на жаль, на зло, на льоту, на мить, на ніщо, на радість, на сміх, на ура, на ходу, на щастя, під силу, по закону, по мож­ливості, по правді, по суті, по черзі, тим часом, уві сні, через силу, як слід
з двох іменників (чис­лівників) та одного чи двох прийменників
день у день, з дня на день, одйн в одйн, раз у раз, раз по раз, рік у рік, час від часу, від ранку до ве­чора, з краю в край, з боку на бік, з кінця в кінець
Також окремо пишемо сполучення в цілому, в основному, по двоє, по троє.
Закінчення іменників
1 відміна
В орудному відмінку однини іменники І відміни твердої групи мають закінчення -ою, а м’якої та мішаної — -ею (після голосного й апостро­фаєю). Наприклад: липою, вишнею, шиєю.
В орудному відмінку множини поодинокі іменники І відміни мають паралельні закінчення: -ами (-ями) та -ми. Наприклад: сльозами й слізьми; свинями й свиньми.
У родовому відмінку множини більшість іменників І відміни мають нульове закінчення. Наприклад: круч, меж, мрій, вишень. В окремих словах виступає закінчення -ів або -ей: суддів, бабів (і баб), губів (і губ), легенів (і легень), свиней, мишей, сімей, статей та ін.
У кличному відмінку однини іменники І відміни мають такі закін­чення:
- о — іменники твердої групи (Ганно, Миколо);
- е — іменники м’якої та мішаної груп (Ілле, круче);
- є — іменники м’якої групи після голосного та апострофа (Наталіє);
- ю — деякі пестливі іменники м’якої групи (матусю, Наталю).
2 відміна
В орудному відмінку однини іменники II відміни твердої групи ма­ють закінчення -ом, а м’якої та мішаної (крім середнього роду на -я) — -ем (єм). Наприклад: краном, кущем. Іменники середнього роду на -я мають закінчення -ям (життям).
Деякі іменники II відміни в орудному відмінку множини мають па­ралельні закінчення: -ами ( ями) та -ми. Наприклад: конями й кіньми, колінами й коліньми, крилами й крильми. Іменники очі, плечі мають форми очима, плечима.
Закінчення -а (-я) в родовому відмінку однини мають іменники II від­міни чоловічого роду, які означають назви осіб, тварин, дерев, предме­тів, машин, механізмів, населених пунктів, мір довжини, ваги, часу, місяців, днів тижня, деяких термінів тощо (ведмедя, малюнка, Києва, метра, комбайна, підмета, ромба).
У кличному відмінку однини іменники II відміни чоловічого роду мають закінчення -у ( ю) або -е. При цьому закінчення -ю притаманне іменникам м’якої групи (крім деяких слів на -ець). Наприклад: брати­ку, друже, хлопче, Василю, Андрію.
Іменники, що мають тільки форму множини
У родовому відмінку ці іменники мають одне з таких закінчень:
-ів(-їв)
-ей
нульове
окулярів, опадів, хитрощів, сходів
саней, грошей, дверей, курей
воріт, чобіт, дров, Карпат
В орудному відмінку такі іменники здебільшого мають закінчення -ами (-ями). Наприклад: окулярами, опадами, вилами, граблями. В окремих словах виступає закінчення -ми: гусьми, курми. Деякі імен­ники мають паралельні форми: дверима й дверми; воротами й воріть­ми; грошима й грішми; санями й саньми; штанами й штаньми.
Букви е, и в суфіксах іменників
Суфікс -ив(о), який уживаємо для вираження збірних понять, що означають матеріал або продукт праці, пишемо тільки з и. Наприклад: паливо, вариво, печиво. Суфікс -ев(о) пишемо у слові марево.
Суфікси -ичок, -ичк(а) бувають тільки в іменниках, що походять від слів із суфіксами -ик, -иц(я). Наприклад: ножичок (від ножик), полич­ка (від полиця). В інших випадках уживаємо суфікси з буквою е(є): -ечок, -ечк(о), -ечк(а). Наприклад: вершечок, віконечко.
Суфікс -ен(я) вживаємо в іменниках середнього роду, що означають живі істоти (каченя, вовченя).
Букви е, и в суфіксах прикметників
Суфікс -ев- (-єв) уживаємо в прикметниках, у яких наголос падає на основу і які утворено від іменника з основою на м’який або шиплячий приголосний. Наприклад: січневий (від січень), грушевий (від груша), алюмінієвий (від алюміній).
В інших випадках у прикметниках уживаємо суфікс -ов- (калино­вий, дощовий, гайовий).
н і нн у прикметниках
Буквосполученгія нн пишемо:
• у прикметниках із суфіксом -н-, якщо вони утворені від іменників з основою на н (туманний, осінній);
• у наголошених прикметникових суфіксах -енн-, -анн- (-янн-), які вказують на найвищу міру ознаки (товсте нний, невблаганний. АЛЕ: жаданий, шалений, нежданий);
• у прикметниках на -енн(ий) старослов’янського походження (свя­щенний, огненний, благословенний, блаженний).
Зверніть увагу! Буквосполучення нн зберігається і в словах, утворе­них від таких прикметників (туманний — туманно; незбагненний — незбагненність).
У прикметниках, утворених від іменників за допомогою суфіксів -ин-, -ан-(-ян-), -їн-, букву н не подвоюємо (журавлиний, глиняний).
Відмінювання числівників
Н.
Р.
Д.
Зн.
Ор.
М.
п’ять
п’яти, п’ятьох
п’яти, п’ятьом
п’ять, п’ятьох
п’ятьма, п’ятьома
на/у п’яти, п’ятьох
шістдесят
шістдесяти,
шістдесятьох шістдесяти,
шістдесятьом шістдесят, шістдесятьох
шістдесятьма, шістдесятьома
на/у шістдесяти, шістдесятьох
Шістсот
шестисот
шестистам
шістсотшістьмастами, шістьомастами
на/у шестистах
Написання прийменників
Прийменники з початковими з-, із- пишемо через дефіс: з-за, з-поміж, із-за, із-під.
Окремо пишемо прийменники, утворені від прислівників та іменників з непохідними прийменниками: поруч із, у разі, під кінець, під час, у на­прямку, за винятком, у зв’язку з, згідно з, залежно від, в результаті.
Усі інші похідні прийменники пишемо разом: понад, посеред, по­вздовж, услід, заради, довкола, назустріч, внаслідок.
Зерніть увагу! Прийменники зі (зо), наді (надо), піді (підо), переді (пе­редо), уві, ув пишемо окремо: зі мною, наді мною, переді мною, уві сні.
Написання часток
Разом пишемо:
• частки аби-, ані-, де-, чи-, чим-, що-, як-, -сь у складі будь-якої час­тини мови: абихто, анітрохи, деякий;
• частки би (б), то, що в складі сполучників: щоб, якби, нібито, абощо;
• частку же (ж) у складі часток: аякже, атож.
Через дефіс пишемо:
• частки казна-, хтозна-, будь-, -будь, -небудь: будь-хто, який-не- будь, хтозна-коли;
• частки бо, но, то, от, таки, коли вони виділяють значення окре­мого слова: іди-бо, давай-но, тим-то, як-от, знайшов-таки, все-таки.
Примітки:
1) частку таки пишемо окремо, якщо вона стоїть перед словом, яко­го стосується: таки знайшов;
2) якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка чи прийменник, то всі три слова пишемо окремо: іди ж бо, аби в кого.
Інші частки пишемо окремо, зокрема:
• частки би (б), же (ж)*, коли б, зайшов би, адже ж, хіба ж;
• частку що в сполуках дарма що, поки що, хіба що, тільки що, що ж до.
НЕ з різними частинами мови
Частку не пишемо разом:
• коли слово без не не вживається: негода, непорушно, неволити;
• у складі префікса недо-, який означає дію, стан або якість у не­повній мірі: недобачати, недописаний. АЛЕ: не дослухати, не дочув тощо (не виступає для заперечення дії);
• з іменниками, прикметниками, займенниками, прислівниками, якщо вони в сполученні з не означають одне поняття: неспокій (триво­га), немалий, неабихто;
• з дієсловами, яким не надає нового значення: неславити (ганьби­ти). АЛЕ: не славити (у значенні не прославляти);
• з дієприкметником, якщо він є означенням (а не присудком) і не має при собі пояснювальних слів: нез’ясовані питання, незакінчена праця;
• у заперечному слові немає (можна замінити формою нема): У ньо­го немає олівця. АЛЕ: Він не має олівця. г
Частку не пишемо окремо:
• зі словом, з яким вона не становить одного поняття, а є лише запе­реченням: не доля вирішує; не високо, а низько (протиставлення); не
сьогодні; не дуже; не можна;
• з дієсловами, дієприслівниками, дієслівними формами на -но,
-то: не бачити, не підходячи, не закінчено;
• з дієприкметниками, що виступають у функції присудків: Праця не закінчена; Підлога не вимита;
• з дієприкметниками, якщо вони мають при собі пояснювальні сло­ва: не засаджена квітами площа;
• з прикметниками, що виступають у функції присудків, якщо част­кою не заперечується ознака, виражена цим словом: Ця річка не широка (заперечення). АЛЕ: Ця неширока річка впадає в Дніпро (одне поняття);
• з числівниками, займенниками, а також при сполучниках і при­
йменниках: не третій, не наш, не при .., не то
• з прикметником, що має при собі пояснювальне слово займенник або прислівник із часткою ні, а також з прикметником, перед яким сто­ять слова далеко, зовсім, аж ніяк: ні до чого не здатний; нітрохи не ці­кава розповідь; зовсім не великі обсяги;
• зі словами, які пишемо через дефіс: не по-нашому.
Зверніть увагу! У багатьох випадках написання не з прикметником і прислівником залежить від змісту речення. Якщо часткою не щось за­перечуємо, то її пишемо окремо. Порівняймо:
1. Цей будинок не старий (не є старий).
2. Цей будинок нестарий (є нестарий, тобто відносно недавно збудо­ваний).
Написання частки НІ
Пишемо разом:
Пишемо окремо:
із займенниками та прислівниками: ні­кого, ніякий, ніко­ли, ніскільки
якщо ні вжито для заперечення чогось або для підсилення висловлювання: ні кроку далі; ні так ні сяк; ні один не зробив;
у складі займенників, якщо вона відділяється від займенника прийменником: ні з кого, ні до чого


iconГДЗ 8 клас 2020 Українська мова Зошит Заболотна Заболотний Літера
Якщо помітили в тексті помилку, виділіть її та натисніть Ctrl + Enter
Схожі публікації
У даній публікації ще немає коментарів. Хочете почати обговорення?

Реклама
Предмет, до якого ви найчастіше використовуєте ГДЗ?
Ми в соціальних мережах
Хмаринка тегів