Список творів із читання 2 клас

13.04.2018, icon

4 154,

Вовк, собака та кіт

Був собі мужик, мав собі собаку. Собака той, поки молодий був, то й стеріг хазяїна. А як постарів, то хазяїн прогнав його з двору. Ходив він собі по степу, ловив там мишей, що попало, те і їв. Уночі перестрів того собаку вовк та й каже:
— Здоров був, собако!
Привітались. Вовк і питає:
— Куди ти, собако, йдеш?
— Поки я молодий був, мене хазяїн любив, бо стеріг його хазяйство, а як постарів, то він мене прогнав з двору.
Вовк питає:
— Може, ти, собако, їсти хочеш?
— Хочу, — каже.
Вовк говорить:
— Ходім, я тебе нагодую. Пішли, подивимося, що то пасеться?
Пішов собака, подививсь, вертається й каже:
— Вівці.
— Хай вони виздихають! Понабираємо за зуби вовни і не понаїдаємось, голодні будемо. Ходім, собако, далі.
Ідуть вони, побачив вовк гусей.
— А піди, — каже вовк, — подивись, собако, що то там пасеться?
Собака пішов, подививсь, вертається й каже:
— Гуси.
— Хай вони виздихають! Понабираємо за зуби пір’я і не понаїдаємося. Ходім, — каже, — далі.
Побачив вовк, коняка пасеться.
— А піди, — каже, — собако, подивися, що то пасеться?
Собака прибігає та й каже:
— Коняка.
— Ну, то буде наша, — каже вовк.
Пішли до тієї коняки. Вовк так гребе землю, кротовину їсть, щоб розсердитися. Тоді каже:
— А дивись, собако, чи в мене хвіст тріпочеться?
Подививсь собака.
— Тріпочеться, — каже.
— А тепер дивись, — каже вовк, — чи посоловіли в мене очі?
— Та посоловіли.
Тоді вовк як кинеться, як схопить ту коняку за гриву, звалив її та й розірвав. Їдять удвох з собакою. Вовк молодий, він наївся скоро, а собака старий, то гризе й нічого не з’їсть. Поприбігали собаки й прогнали його.
Іде той собака і по дорозі знайшов собі такого ж кота, як він, що в степу ловить мишей.
— Здоров, — каже, — коте! А куди ти, йдеш?
— А так блукаю собі. Поки молодий був, то робив у хазяїна, миші ловив. А тепер уже старий став, миші не побачу, хазяїн мене незлюбив, не дає їсти і прогнав з двору. То я оце й блукаю.
— Ну, ходімо, брате коте, я тебе нагодую.
Ідуть вони вдвох, побачив собака овець та й посилає кота.
— Біжи, — каже, — брате, подивись, що то пасеться?
Кіт побіг, подививсь і каже:
— Вівці.
— Хай їх цей та той забере! Понабираємо за зуби вовни і не наїмося. Ходім далі!
Ідуть. Собака побачив гусей.
— Піди, — каже, — подивись, братухо, що то пасеться?
Кіт побіг, подививсь, каже:
— Гуси.
— Хай їм лихо! Понабираємо за зуби пір’я і не понаїдаємось.
Пішли вони далі. Ідуть. Побачив собака коняку.
— Біжи, брате, — каже собака котові, — подивися, що там пасеться?
Пішов кіт, подивився й каже:
— Коняка.
— Ну, це, — каже собака, — буде наша, поснідаємо добре.
Почав собака їсти землю, сердиться та й каже:
— А дивись, коте, чи в мене хвіст тріпочеться?
— Ні, — каже кіт.
Собака знов гребе землю, щоб розсердитися, та знов питає. А кіт каже:
— Трошки почав тріпотатися.
— Тріпнем бісову коняку! — каже собака.
І знов почав собака гребти землю і питає кота:
— А дивись, брате-коте, чи посоловіли в мене очі?
А кіт каже:
— Ні.
— Е, ти брешеш! Кажи, що посоловіли! — каже собака.
— Ну, нехай посоловіли, — каже кіт.
Собака як розсердиться та як скочить на ту коняку! А та коняка як дасть йому копитами по голові! Він упав та й очі витріщив. А котик прибіг та й каже:
— Ой братику, як у тебе очі посоловіли!