Список творів із читання 2 клас

13.04.2018, icon

4 154,

Лисиця-ненажера

Бігла лисиця лісом, шукаючи поживи, бо була дуже голодна. Аж раптом ударив їй у ніс смачний дук печені та свіжого хліба.
— О, ще не цурається мене доля! — зраділа лисиця.-— Далебі, сьогодні добре пообідаю.
Та й помчала на дух, і він привів її до високого дуплистого дуба. З дупла так знадливо пахло, аж у лисиці слинка покотилася.
Підійшла вона до дерева, зазирнула в дупло та й побачила — вгорі висять торбинки.
— Це,   мабуть,   залишили   пастухи,   які   пильнують овець   на узліссі,— подумала лисиця.— Жаль, що високо, не можна дістати.
Хоч як спиналася лисиця, хоч як тяглася вгору — дістати харчу не могла.
— Треба   залізти   в   дупло,— надумала   лисиця.— Дірка саме по мені.
Залізла вона в дупло, поздіймала торбинки та й почала бенкетувати. Яка смачна печеня, а хліб, а яєчка! Який запашний сир! Уминала все те лисиця, аж за вухами лящало.
— У кого б іще так поживитися, як не в пастухів,— каже.— Вміють господині їхні готувати. Спасибі їм!
їла-їла лисиця, аж поки й крихти не зосталося. По тому напилася води з барильця, що його брали пастухи з собою, бо поблизу не було джерела.
Напхалася вона по зав язку та й усміхнулася.
—   Уявляю, які будуть обличчя в пастухів, коли прийдуть обідати!
Та й намірилась вилізти з дупла. Виткнула голову й передні лапи, посунулась далі — аж зась! Черево їй роздулося й не пролазило в дірку. Заплакала лисиця, заголосила:
— Лиха моя година та нещаслива! Як вилізти з дупла? Як добутися до своєї нори?
Так вона жалібно приказувала, аж самій серце краялось. А неподалік саме пробігала інша лисиця. Почула голосіння, підбігла до дерева й, побачивши невдаху, здивувалася.
—   Сестро, як ти туди потрапила? — гукнула.
— Ой, не питай! Влізла, щоби смачно попоїсти, а вилізти не можу.
—   Що ж там було?
—   Дві торбинки з хлібом, печенею, сиром та яйцями. Ой сестрице, то був справжнісінький бенкет! Біда тільки, що черево роздулося й не пролазить у дірку. Як не виберусь я звідси — кепсько мені буде.
Лисиця знову зайшлася плачем.
—   Не   побивайся,— каже   подруга,— зачекай   трохи — черево й стухне. Тоді любесенько вилізеш.
—   Правду кажеш?
— Авжеж. За дві-три години черево стане таке, як і було.
— А як прийдуть пастухи?
—   Не бійся. Вони далеко звідсіля — я їх бачила.
—   Спасибі тобі, сестро, щаслива та година, коли ти мене втішила. Почастувала 6 тебе, та, на жаль, нема чим.
— Та звідки тобі було знати, що я пробігатиму поблизу? З'їла — на здоров'я.
—   Ну, тоді біжи. Нехай тобі щастить. Приходь колись до мене, побалакаємо про цю пригоду.
Лисиця побігла геть, а ненажера залишилася в дуплі.
Знічев'я почала перетрушувати торбинки, чи нема там іще чого-небудь. Перегодом знову спробувала вибратись з дупла. Але й цього разу не пролізла.
«Ще рано»,— подумала вона.
Проте за дві години вона легко просунулась крізь дірку та стрибнула додолу.
— Ти диви! Правду казала подруга, що треба зачекати. Адже з часом минають скрута та лихо!