ГДЗ Зарубіжна література 7 клас. Підручник [Волощук Є., Слободянюк О.] 2020

Він наближує читача до автора. Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються у коханні Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати коханий, котре ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну. 

Шимек розповідає Бузі історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами, вогники святкових Свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки.

«Знятися з Бузею за допомогою кабали височінь, до хмар і ще вище хмар, і полетіти з нею ген-ген далеко за океан — це була одна з моїх улюблених мрій.» 

Хлопчик багато уявляє, мріє. Це добре видно в епізоді, де мати дала їм горіхів, і вони радісні гуляють: «У цю мить весь світ набуває в моїх очах зовсім іншого вигляду. Наш двір — замок. Паша хата — палац. Я — принц. Бузя — принцеса. Колоди, понакидані біля хати, — кедри й буки, що згадуються в «Пісні Пісень.»

Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини. Мати добра, але сувора щодо релігійної поведінки та канонів. Це видно в епізоді перед святкуванням Пасхи. «Жінки й дівчата, які стоять на подвір'я, миють посуд, готуються до Пасхи», «Проте вона наказала нам, щоб ми тепер, перед пасхальною вечерею, не сміли лузати горіх, «Настало любе, жадане свято Пасхи. Нас обох одягли на свято в царське вбрання.

«Прекрасна ти, подруго моя, яка ж ти гарна! Очі твої, як у голубки, волосся — мов стадо кіз, що зісковзують з гори Галаадської, зубки в тебе — мов отара білих ягнят, що з річки виходять, одно в одно, губки — пурпурова стрічка, мова, твоя, як мед, солодка». «Вона зводить на мене свої красиві очі. Свої гарні». «Бузя уважно слухає.», «Бузя дивиться на мене широко розкритими очима»

«дванадцять високих гір, що пашать вогнем, а на дванадцятій горі, біля самої верховини, зупиняюсь і йду пішки сім миль, аж поки прибуваю до дрімучого лісу, далі йду лісом і долом, аж поки прибуваю до маленького струмочка. Струмочок я перепливаю і відраховую сім разів по сім, — аж з'являється переді мною старезний дідок з довгою бородою»

Роман Шолом-Алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша «Ходімо, мій милий, ходім, любий мій», «бачу небо, відчуваю теплий вітрець, чую, як пташки щебечуть, і цвірінькають», «Жовтенькими цяточками воно поцятковане. Червоненькими клинчиками воно поклиноване.»