ГДЗ Мистецтво 9 клас. Підручник [Назаренко Н.В., Чєн Н.В., Севастьянова Д.О, Мерзлікіна М.М.] 2017

Микола Петрович Глущенко народився 17 вересня 1901 в Новомосковську, нині це Дніпропетровська область. У дев’ять років він поступає вчитися в Комерційне училище в Юзівці (Донецьк), але вже тоді проявляє неабиякі здібності до малювання: копіює картини з козаками, готує декорації для аматорських вистав. В сімнадцять молодий Глущенко був мобілізований до лав білогвардійців. Незабаром із залишками розбитої армії Микола потрапляє в табір для військовополонених у Польщі, звідки біжить до Німеччини. Глущенко йде навчатися малюванню в школу-студію Ганса Балушека. Гетьман Скоропадський оплачує його освіту в Берлінській вищій школі образотворчого мистецтва. Обдарованого юнака підтримують представник УНР в Берліні професор Роман Смаль-Стоцький і письменник Володимир Винниченко. Молодий художник заводить дружбу з Олександром Довженком, що працював у той час у радянському консульстві в Берліні. Олександр Петрович розповідає Глущенку про Україну – прекрасну і тепер таку далеку. Художник мріє повернутися на батьківщину. Але ціна повернення колишнього білогвардійця висока – він повинен стати розвідником.

У 1944 році Микола Глущенко нарешті зміг оселитися в Києві. Професор Київського державного художнього інституту з 1939 року. Тепер він повністю присвячує себе живопису – кар’єра шпигуна підійшла до кінця. Але повністю вільним Глущенко бути не може – його засуджують за імпресіоністичну манеру, намагаються зламати. В цей час художник змушений писати роботи в дусі соцреалізму.

Портрет письменника Ромена Роллана

Портрет Анрі Барбюса

Портрет Віктора Маргеріта

Портрет Мішеля Кашена

Портрет Поля Сіньяка

серія « Берлінські етюди» (1939)

«Зимовий ліс» (1943)

пейзажі повоєнного Києва (1944)

«Березень на Дніпрі» (1947)

«Страта іспанських революціонерів»

«Ленін біля стіни Комунарів»

«Оборона Москви»

«Дерева у воді»

«Автопортрет»

«Київська осінь» (1950)

Самостійно.

Кожна скульптура має свої характерні у ту епоху стілі.

Деякі принципи імпресіонізму — передача миттєвого руху, плинність форми — у різному ступені позначилися в скульптурі 1880-1910-х рр. (у Едгара Дега й Огюста Родена у Франції, М. Россо в Італії, П. П. Трубецького й А. С. Голубкіної у Росії); у той же час підвищена мальовничість імпресіоністичної скульптури вступала часом у протиріччя з відчутністю й тілесністю, властивій самій природі скульптурного образу.

Створюючи свою художню форму, О. Роден ніколи не ґрунтувався на чисто зорових враженнях, швидкоплинних ефектах.

О. Роден прагнув завжди зрозуміти людську сутність, так як людина для художника мала величезне значення. У скульптурних портретах художник не намагався досконально передати індивідуальні риси особистості, застиглі в миті.

Ознаки імпресіоністичного стилю - відсутність чітко заданої форми і прагнення передати предмет в уривчастих, миттєво фіксують кожне враження штрихах.

Сучасником і соратником імпресіоністів був великий французький скульптор Огюст Роден (1840-1917). Його драматичне, пристрасне, героїчно високе мистецтво прославляє красу і шляхетність людини, воно пронизане емоційним поривом (група "Поцілунок", "Мислитель" та ін.) для нього властива сміливість реалістичних шукань, життєвість образів, енергетичне живописне ліплення. Скульптура має текучу форму, набуває як би незакінчений характер, що ріднить його творчість з імпресіонізмом і в той же час дозволяє створити враження болісного народження форм з стихійної аморфної матерії. Ці якості скульптор поєднував з драматизмом задуму, прагненням до філософських роздумів ("Бронзовий вік", "Громадяни Кале"). Художник Клод Моне назвав його великим із великих. Родену належать слова: "Скульптура це мистецтво поглиблень і опуклостей".