ГДЗ ДПА 9 клас. Українська мова [Єременко О.В., Лупійчук А.В.] 2019

Був такий час, точніше, був такий коридор у нашому розлізло-деформованому національному часовому потоці, десь між-вісімдесятими й дев’яностими, коли здалося, ніби ось воно збувається.

Рядок Василя Стуса, останнього з українських великих поетів, унаочнювався й вибухав мітингами, голодуваннями, походами, переповненими аудиторіями, зрештою, і переповненими душами — дозволяю собі цей ідеалістичний вислів лише з огляду на переможний ідеалізм тодішньої історичної миті. Саме так — здалося, ніби рядок поета збувається. Але насправді збулося дещо інше: “Докучило! Нема мені вітчизни”...

Стус — це опозиція. У тому числі — прекрасна опозиція нашій рідній сльозоточивій розмазаності, отій “сентиментальній розквашеності”, яка загалом ще й досі вважається ознакою “солов’їно-калинової ментальності”.

Ні, він безумовно самотній на цьому хрестоматійно-спотвореному і збідненому тлі, що офіційно йменується українською літературою. Він самотній вельми рідкісною самотністю обраних. Це його Стусова обраність поціляє в саму серцевину трагедії на споконвічну тему “митець і громада”: “Отак живу: як мавпа серед мавп”.

Він був поетом гнівним і цим також виборов собі самотність. Він просив “яріння і лютості” і звертався до Господа з благанням “пречистого гніву”. Ті, що його поступово вбивали, вирізнили для себе цю індивідуальність. Вони вбили його за підкреслювану зневагу до себе. Він ображав їх особисто. Самим собою, своєю присутністю, своєю самотністю. Каральна машинерія дала збій — людську слабинку — і вбила його.

200 сл.

За Ю. Андруховичем