Образ гетьмана Мазепи. Історична правда і художні вимисли

«Вольтер, а за ним і Байрон помилялися, уважаючи Мазепу польським шляхтичем, який випадково потрапив на Україну. Однак у цій помилці була своя романтика... У чужих землях Мазепа завойовує владу, славу, навіть королівський титул».

С. Павличко

На уроках світової літератури ми вивчали твір Джорджа Гордона Байрона «Мазепа». Так склалося історично, що Мазепа був неординарною особистістю, тому ця постать зацікавила багатьох іноземних митців. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, 6 скульптур. Не залишився осторонь і Байрон.

Віршований твір досить легко читається, містить багато епізодів із життя українського гетьмана і водночас насичений вигаданими історіями, деякі з яких стали навіть легендами.

Поема розпочинається згадкою про нищівну поразку, якої зазнали шведи під час Полтавської битви. Така подія дійсно була. У цей час Мазепа був союзником шведів і змушений був рятуватися втечею. Історичною правдою є те, що Мазепа був пажем у короля Казимира. Цей факт у творі підтверджується такими словами: «...Так років з п'ятдесят назад. / Мені двадцятий рік минав... / Ще Казимир королював, / Ян Казимир... Шість років я / Був паж у того короля...». Мазепа у дійсності був досить освіченою людиною на той час, знав 8 іноземних мов. Таким він і постає перед читачем у творі.

Художнім вимислом у творі є придумане вигнання Мазепи з королівського двору, яке стало легендою. Бо було доволі незвичне і навіть жорстоке, адже могло привести до загибелі героя. У творі про це йдеться так:«...Годованця степів / Ведуть спітнілого до мене. / Мене десяток гайдуків / Йому до спини прикрутив / Тугим ремінням — і пустив... / Свисток, батіг... і кінь побіг, / Що так би й водопад не зміг». Відчуття і муки, що переживав герой, перебуваючи на спині у коня, мимоволі переймають читача такими словами Мазепи у творі: «Який же був мій гнів і страх, / Одчай і холод, голод, жах, / Які ж я мусив мати болі — / Коли-то, зв'язаний і голий, / Кудись у безвісті летів!». Зрозумілими стають намагання помститися за таке поводження з ним: «...Що прийде день і я вернусь / З десятком тисяч верхових /І за ганьбу свою помщусь, /І дяку графові складу . На тих зухвалих дворових — / За негостинну ту їзду». Доля усміхнулася герою, йому вдалося врятуватися: «...Я б не хотів / Надокучати вам згадками, / Як гостював я в козаків. / Вони знайшли мене в долині, / Внесли мов трупа в ближній дім / І врятували...».

У творі історична правда тісно переплітається з художніми вимислами автора. Цей прийом збагачує образ, надаючи твору більшої драматичності.