ГДЗ Історія України 5 клас. Підручник [Власов В.С.] 2013

Без Васька й Миколки не відбувалася жодна помітна подія в містечку. Зрозуміло, що майже завжди ті подвиги були звичайнісінькими хлоп’ячими витівками, тож через тиждень-другий про них усі забували. Найдовше протрималася на першому місці в хіт-параді чуток Васькова й Миколчина втеча з дому. Щоправда, подія та перетворилася на втечу в оповідях сусідів. Насправді ж хлопці зважилися на археологічну експедицію. Одного дня, прихопивши з дому лопати й старенького наметика, друзі вирушили в степ. Не думайте, що мандрувати треба було світ за очі. Ні! Степ розпочинався за Васьковим і Миколчиним городом, бо їхні родини мешкали на околиці містечка. Наміри хлопці мали найшляхетніші – знайти скарб. «От мрійники, – подумаєте ви. – Хіба можна серйозно сподіватися на коштовну знахідку в наш час, коли все довкола сотні разів копаноперекопано?!» Хлопці теж так думали, аж поки не повернувся з армії Васьків старший брат Сашко. Він мріяв навчатися на історика, просто марив славою видатного археолога, тож одразу записався до археологічної експедиції. У ті роки в нашому степу українські вчені досліджували скіфські поховання. Скіфи – давній народ, який мешкав колись на території

України. Основним заняттям скіфів було скотарство – розведення худоби. Потребуючи нових пасовиськ для худоби, скіфи постійно переходили з місця на місце, тобто були кочовиками.

За такого способу життя народи не залишають по собі кам’яних споруд – ні веж, ні палаців, ні мурів. Тож єдиними скіфськи ми пам’ятками є могили-кургани. Скіфи вірили, що смерть людини означає закінчення її життя земного й початок потойбічного. Могили заможних скіфів облаштовувались як підземні житла. У глибоких ямах вони споруджували з дерева кілька приміщень, які називають катакомбами. Небіжчика клали туди, вбраного в найошатніший одяг, що мав його за життя, у

коштовних прикрасах і зі зброєю, поряд ставили посуд із наїдками та напоями.

Поряд із господарем був і його бойовий кінь у спорядженні, раби. Зверху підземне житло перекривали дошками й насипали над ним курган. Що шанованішим був небіжчик, то вищий курган насипали над його могилою.

Про все це розповів Васькові й Миколці Сашко, який тепер працював на розкопках кургану, відомого під назвою Товста Могила. Два тижні від нього не було ні слуху ні духу. Васько ві вже набридло огризатися на кпини хлопців, тому він сам, випереджаючи розпитування, глибокодумно зауважив: «Та який із Сашка скарбошукач. Оце коли б ми з Миколкою вирішили податися за скарбами, будьте певні – з порожніми руками не повернулися б». Хлопці на ці міркування дружно реготали, бо знали, що найчастіше мрії Васька й Миколки мріями таки й лишалися. Проте наприкінці квітня на кілька днів повернувся Сашко.

– Тримайте, шибайголови, може помудрішаєте, – жартував

Сашко, даруючи Васькові й Миколці дві позеленілі бляшанки.

– А що воно?

– Знахідка зі скіфського кургану.

– Оце й усе!

Сашко, як видно, чекав на таку реакцію меншого брата, бо заторочив як по написаному. Виявилося, що Товста Могила – гарно збережений скіфський курган, у якому було кілька поховань. «Два тижні невтомної праці проклали шлях для наступних досліджень, – розповів Сашко. – Керівник експедиції,

вчений-археолог Борис Мозолевський з кожним днем, проведеним на кургані, ставав упевненішим: Товста Могила подарує світові дивовижні пам’ятки. Одного дня під вечір пощастило розкопати бронзові оздоби воза та поховальної упряжі – тільки різноманітних бляшок було під дві сотні!»

– Оце вони і є, ті бляшки? – перепитав Васько.

– Ні, ті, з кургану, поїдуть до лабораторії. Ці ж я змайстру - вав на зразок скіфських, вам на сувенір, – відповів Сашко.

Відтоді Васько й Миколка втратили спокій. Сашко напри кінці квітня знову подався в експедицію, а хлопці почали обмірковувати, як самим долучитися до археологів. Минув травень, ось уже й середина червня, а друзі все не наважувалися. «Коли б хоч Сашко приїхав на кілька днів, розповів, що там знайдено», – нетерпеливився Васько. «Якщо завтра він не повернеться – рушаймо! Бо поки ми сидітимемо на печі, без нас усі скарби скіфські знайдуть!» – поставив крапку Миколка.

Коли вирішено, то вирішено. Наступну ніч хлопці вже гаяли в степу... Третій день археологічної експедиції був знаменним. Хоч скарбів хлопцям знайти не пощастило, зате знайшли їх самих. Серед пошукової команди був і Сашко.

– Поки ви тут шанці копаєте, у Товстій Могилі пектораль знайшли.

– Яку пектораль?

– Царську. Це нагрудна прикраса з чистого золота. Шедевр давнього мистецтва.

Васько й Миколка якусь мить мовчали, похнюпивши голови, а тоді почали розпитувати. Найбільше їх здивувало, що курган, який насипали над небіжчиками дві з половиною – три тисячі скіфів упродовж тижня, знімали найсучаснішою технікою більше місяця. А царську прикрасу було знайдено на глибині вісім з половиною метрів од рівня поля. Двадцять три століття беріг український степ цю унікальну пам’ятку.