ГДЗ Історія України 5 клас. Підручник [Власов В.С.] 2013

Українське містечко Умань ось уже півроку жило в якомусь піднесеному настрої. Особливе пожвавлення спостерігалося довкола Царициного саду - славнозвісної Софіївки. Від рання з зелених нетрів саду линув не пташиний щебіт, а гомінка розмова майстрів, стукіт сокир, вищання пилок, скрежет чудернацьких машин, за допомогою яких чистили паркові водойми й фонтани.

Йосип щоранку прямував до саду з батьком, який служив помічником садівника. Цього ранку хлопець мав веселішу компанію. На літні канікули з Києва приїхав його друг Микола.

- Ти здивуєшся, Йосипе, але про Софіївку знають і в нашій гімназії, - вдихаючи на повні груди зелені пахощі літа, пригадав Микола. - Один з викладачів набирався досвіду від тутешніх садівників.

- Що ж тут дивного. Цього року приїздить багато знаменитостей - садівників, агрономів, учителів, навіть професорів... А що вже художники внадилися! Готуються до ювілею.

- Невже Софіївці сто років?

- Ні, Миколо, святкуватимуть не ювілей саду. Хоч йому й справді без кількох літ - століття. Урочистості присвячені

50-річчю головного училища садівництва. Їх планують на Різдво. Кажуть, і бал буде, як за графа Фелікса Потоцького. Чекають найповажніших гостей. Тож не тільки сад, а й усе місто чепуриться.

- То через те зимове святкування вся ця метушня? Проте знаєш, я радий, що в парку товчеться стільки люду. Не так самотньо буде мені малювати. Я, друже, вирішив остаточно: буду художником. А ти не полишив свою мрію стати гідроін-женером? - спитав Микола.

Йосип зійшов з центральної алеї на вузьку стежинку й, здається, не чув товариша. Та раптом гукнув.

- Ходім, я покажу тобі фонтан, який я сам полагодив. Він не працював - не повіриш, - років 80. Кажуть, од смерті графині Софії.

Стежка привела друзів до віддаленого закутку парку, над яким громадилася гранітна скеля. Придивившись, Микола помітив у скелі вузьку ущелину. Протиснувшись крізь неї, хлопці опинилися в невеликому ґроті. Десь у темряві зрідка падали краплі.

- Бачиш, звідки крапає? - спитав Йосип.

Микола пильніше придивився й побачив, що вода ніби просочується просто з кам’яної брили, тоненькою цівочкою збігає каменем і падає в мармурову вазу.

- Коли ваза наповниться, запрацює фонтан - бризки багатопелюстковою квіткою огорнуть вазу і так триватиме декілька секунд, доки не розхлюпається вода, а тоді - все спочатку, -розповідав Йосип. - Уманські старожили розповідали батькові, що фонтан розквітав завжди в той самий час. Коли саме, знала тільки графиня. І завжди приходила помилуватися. Це була її таємниця.

- То ти вже розгадав усі загадки саду? - спитав Микола.

- Та де там! Хоч батько каже, що таємниця саду проста -вона в любові.

- А чом би й ні, - підхопив думку Микола. - Розваж сам: усі знають, що уманський парк граф Потоцький надумав спорудити як подарунок дружині Софії. Про це свідчив і напис на одному з обелісків біля вхідної брами - «Любов підносить Софії». Творець парку - інженер Людвіг Метцель, у минулому ад’ютант графа, його близький друг і управляючий маєтком, втілюючи задум Потоцького, прагнув зберегти вишукану красу урочища ріки Кам’янки, де мав зрости парк, бо любив природу і вважав її за взірець досконалості.

- Що значить зберегти? - здивувався Йосип. - Хіба ти не знаєш, що всі принади Софійського парку - штучні, побудовані.

- Невже ти думаєш, що за роки навчання в Києві я встиг це забути. Проте я маю на увазі не альтанки й фонтани, а струмки й озера, скелі й водоспади.

- Саме про це я й кажу,

- зауважував Йосип.

- Батько розповідав, що на будівництві парку працювали тисячі робітників. Усі наші скелі й тераси - витвір їхніх рук.

- Що ж, - замислився Микола, - тоді вірші поета Трембецького, якого був запросив граф Потоцький, щоб він уславив красу саду, насправді возвеличують людську працю, здатну й пустку перетворити на рай.

- До ладу говориш, - пристав до розмови Йосипів батько, який нарешті знайшов хлопців. - Додам лише, що докладали праці в Софіївці не одне покоління трударів. Згодом, коли парк став власністю російської імператриці (звідси його інша назва - Царицин сад), тут невтомно працювали будівничі, майстровий люд, садівники. Було закладено оранжереї, де росли екзотичні рослини з різних куточків світу. Працювала велика пасіка. 1859 року до Умані з Одеси було переведено головне училище садівництва. Зусиллями викладачів і студентів парк став справжнім музеєм рідкісних рослин. Так праця примножувала красу цього райського куточка.