ГДЗ Мистецтво 9 клас. Підручник [Гайдамака О.В.] 2017

Протестуючи проти надмірної залежності від реального життя, проти копіювання дійсності, імпресіоністи описували власні враження від побаченого - зорові й чуттєві, що були мінливими, як і самий світ, а також відтінки вражень і барв, їхні уявлення та асоціації були часто фантастичними і завжди суб'єктивними. Художній твір імпресіоніста - це не об'єктивна картина світу, а система складних суб'єктивних вражень про нього, яскраво забарвлена творчою індивідуальністю митця. Особливо вразливі імпресіоністи до чуттєвої краси світу; вони чудово відтворювали природу, її красу, розмаїтість і мінливість життя, єдність природи з людською душею.

Естетизм виник в останнє десятиліття XIX ст. в Англії. Він породив культ витонченої краси. Творці естетизму вірили, що реалізм приречений на цілковитий крах, що соціальні проблеми зовсім не стосуються справжнього мистецтва, і висували гасла "мистецтво для мистецтва", "краса заради самої краси". Найвидатнішим представником англійського естетизму був Оскар Уайльд.

Модернізм - (від французького "moderne" - новітній, сучасний).

Напрями модернізму

імпресіонізм,

неоромантизм,

символізм,

імажинізм,

футуризм,

акмеїзм,

експресіонізм,

сюрреалізм,

«театр абсурду»,

дадаїзм,

«новий роман»

Неоромантизм (грецьк. новий романтизм) — умовна назва естетичних тенденцій в європейській літературі кінця XIX — початку XX ст. їх сенс полягав у відродженні певних рис естетики романтизму: культу героїки, уславлення мужності, утвердження нового героя — мужньої людини, життя якої пов’язане з ризиком та незвичайними пригодами. Найвиразніше виявився неоромантизм в Англії, у творчості Р. Кіплінга, Р. Стівенсона, А. Конан-Дойла, Г. Честертона, Е. Войнич.

Футуризм (лат. майбутнє) — одна з течій модернізму в літературі початку XX ст., принципами якої є руйнування норм морфології і синтаксису, звуконаслідування, використання образів-символів тощо. Футуристи закликали «додушити» буржуазну культуру, «скинути з пароплава сучасності» класиків, творити нову мову й нову літературу. Основоположником футуризму був італійський письменник Марінетті. У Росії футуристами були В. Хлєбников, В. Каменський, брати Бурлюки, В. Маяковський, в Україні — М. Семенко.

Традиції та новаторство в мистецтві (лат. traditio - передача, переказ і novator - оновлювач) характеризують успадкування художньо-естетичних досягнень і збагачення сучасної художньої культури новими цінностями.

Художня традиція — закріплена в художньому досвіді, свідомості єдність художнього змісту й форми, що забезпечує адекватне художньому втіленню сприйняття об’єкта художнього відображення.

Художнє новаторство — тенденція розвитку мистецтва, в основу якої покладено співвимірність та співзвучність часові, здатність здійснити розвиток нового змісту, а також відшукати, створити відповідні зображально виразні засоби.

Новаторство в мистецтві обумовлено соціально-історичними причинами. Однак тут мають значення і внутрішні закони художнього розвитку, бо оновлення і зміна його змісту невіддільне від новаторства в галузі художньої форми. Новаторство проявляється у відображенні мистецтвом більш високого етапу суспільного життя, у відкритті нових сторін і граней духовного світу людини, у розвитку жанрового, видового, стильового розмаїття мистецтва. Тому історія мистецтва не лише історія спадкування традицій-зразків художнього осягнення світу, одночасно вона є історія їх збагачення і прогресивного розвитку. Абсолютизація протилежності традицій і новаторства веде або до перетворення традицій в мертві прийоми творчості, скам'янілі формалізми, або до утвердження псевдоноваторство, повністю заперечує і руйнує традиції, наслідком чого є збіднення і в підсумку руйнування мистецтва

Діалектичний характер взаємозв'язку традицій і новаторства, здійснюваний в художній творчості, є проявом істотної закономірності спадкоємного розвитку мистецтва. Знання традицій в мистецтві допомагає судити про ступінь художньо-естетичного багатства нових художніх явищ, дозволяє порівнювати різні художні явища за їх внеску в скарбницю духовної культури людства.

Виразно модерністське забарвлення набувають такі напрями й течії літератури 20 ст., як футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, імажизм, неокласицизм, експресіонізм (останньому, як і творам деяких інших течій, не чужа соціально-політична концептуальність). На загальному тлі світового модернізму, який рішуче пориває з традицією і позначений певним екстремізмом у галузі художньої форми, визнані метри модернізму (Дж. Джойс, М. Пруст, Ф. Кафка) займають більш помірковані позиції, що передбачає як значне новаторство, так і синтез минулих здобутків літератури. Поетику зрілого модернізму характеризує розуміння твору як замкнутої художньої системи, що вибудовує нову дійсність і принципово представлена звичним формам сприйняття реальності.