ГДЗ Історія України 9 клас. Підручник [Гісем О.В., Мартинюк О.О.] 2022

Запитання і завдання
2. Що таке великодержавний шовінізм? Кого називали чорносотенцями? Чому найчисленніші чорносотенні організації діяли на українських землях?
Великодержавний шовінізм — різновид ідеології й практика владних верств панівної нації в багатонаціональній державі, що характеризується проповідуванням винятковості чільної (державної) нації та її виключних переваг над іншими націями, що мешкають у країні. Спрямований на пригноблення і поневолення інших націй.
Чорносотенці — спільна назва членів крайньоправих організацій у Росії в 1905—1917 рр., які виступали під гаслами монархізму, великодержавного шовінізму та антисемітизму.
3. Колективне обговорення. Як Столипінська аграрна реформа вплинула на розвиток сільського господарства Наддніпрянщини?
Економічні наслідки реформи були більш вагомими: значно збільшилося виробництво товарного зерна, було освоєно нові території на сході країни, через розорення частини селянства з’явилося більше робочої сили для промисловості. Протягом 1910—1913 рр. посівні площі в Наддніпрянщині збільшилися на 900 тис. десятин і досягли 22,9 млн десятин. У 1913 р. було зібрано найбільший урожай зернових — 1200 млн пудів. Третину всієї продукції сільського господарства було вивезено за кордон. Частка України в загальноімперському експорті зерна перевищила 40 % (250— 300 млн пудів щорічно). Завершити реформу П.  Столипін не встиг. 1 вересня 1911 р. його було смертельно поранено в оперному театрі Києва агентом охранки та есером Д.  Богровим. Поховали реформатора за його заповітом у Києво-Печерській лаврі.
4. Охарактеризуйте діяльність українських політичних партій у 1907—1914 рр.
Переслідування учасників революції 1905—1907 рр., що розпочалися після її поразки, призвели майже до повного розгрому українських політичних партій. Так, якщо на червень 1907 р. УСДРП мала близько 3 тис. членів, то вже через декілька місяців її кількість зменшилася в десятки разів. У 1908— 1909 рр. єдиною ознакою існування партії була легальна газета «Слово», що виходила в Києві.
Після цих невдач більшість провідників УСДРП, змінивши погляди, перейшла на націоналістичні позиції. До них приєдналися й деякі лідери УСДС (М. Меленевський, О. Скоропис-Йолтуховський та інші). У 1911 р. у Львові на нараді УСДРП одна частина лідерів українських соціал-демократів висловилася за те, що українцям у своїй боротьбі необхідно спиратися на власні сили, а друга — виступала за необхідність підтримки з боку Австро-Угорщини. Зрештою ці суперечки спричинили виникнення двох окремих організацій — Українського інформаційного комітету та Молодоукраїнської партії. Проте остання так і не почала роботу.
Після поразки революції Українська демократично-радикальна партія (УДРП), що дотримувалася ліберально-демократичних поглядів, припинила свою діяльність. Орієнтуючись на легальні методи роботи, в умовах післяреволюційних переслідувань, партія діяти не змогла. До того ж вона не мала власної фракції у Думі. У цій ситуації члени ради УДРП Б.  Грінченко, С.  Єфремов, Є.  Чикаленко та інші вирішили на основі місцевих партійних осередків відновити колишню Загальноукраїнську безпартійну організацію. На з’їзді УДРП у 1908 р. ідею підтримали та назвали нову організацію, за пропозицією О.  Лотоцького, Товариством українських поступовців (ТУП). Поступовці виступали за перетворення Російської імперії на федеративну державу, надання Україні автономії, упровадження української мови в школах, створення українознавчих кафедр у Київському та Новоросійському університетах. Свої задуми вони намагалися реалізувати за підтримки російських ліберальних партій, що мали своє представництво в Думі. У 1911—1913 рр. ТУП використовувала загальноросійські з’їзди земств, учителів із питань організації народної освіти для проведення через них заяв про необхідність запровадження в школах Наддніпрянщини навчання українською мовою.
5. Яким було ставлення загальноукраїнських політичних партій до проблем українців?
У Наддніпрянській Україні діяли осередки загальноросійських політичних партій. Усі вони мали власні позиції щодо національних прав українців. Представники партій російських лібералів, кадети та октябристи, виступаючи за єдність Російської держави, були категорично проти права українців на самовизначення й національно-територіальну автономію. Однак вони вважали, що будь-які репресії щодо національних рухів ведуть лише до їх зміцнення, що всім народам необхідно надати демократичні права і національно-культурну автономію — право навчатися рідною мовою, використовувати її в суді та церкві, розвивати власну культуру тощо.
6. Визначте характерні риси розвитку українського національно-культурного руху в умовах реакції.
Політика, здійснювана російською владою в Наддніпрянщині, призвела до погіршення умов розвитку українського національно-культурного руху. У ній набували поширення прояви великодержавного шовінізму.
7. Робота в парах. Обговоріть і визначте, як відбувався розгляд українських питань у III і  IV Державних думах. Чому не було ухвалено жодного рішення?
Уперше за історію існування Державної думи українське питання розглядалося 29 березня 1908 р. Це був законопроєкт про запровадження в початкових школах української мови, за яким передбачалося з 1908—1909 навчального року в районах етнічного розселення українців увести її вивчення та забезпечити необхідними посібниками. При цьому вивчення російської мови залишалося обов’язковим. Однак законопроєкт було розглянуто лише частково, а потім передано до комісії з питань народної освіти, де він і  загубився. Останню крапку в цьому питанні поставили в жовтні 1910 р., коли після тривалих обговорень і  наступного голосування використання української мови в  початковій школі було заборонено.
Удруге українське питання порушили в грудні 1909 р. під час розгляду законопроєкту про використання рідної мови в місцевих судах. Українські ультраправі депутати О.  Бобринський та В.  Шульгін, що відрізнялися вкрай шовіністичними поглядами, навіть організували «виступ від народу», запевняючи, що «вони, українці, самі не хотіли української мови в судочинстві». За результатами голосування українській мові було закрито доступ і в суди.
Дещо інакше ставилися до українського питання в IV Державній думі (15 листопада 1912 — 6 жовтня 1917 р.). Із 442 депутатів дев’ять губерній Наддніпрянщини представляли 96 депутатів. Під час передвиборчої кампанії лідери ТУП уклали угоду з кадетами, які мали захищати в Думі права українців. За два роки роботи Думи до початку Першої світової війни українське питання в ній порушувалося двічі. У червні 1913 р. фракції кадетів і трудовиків звернулися із запитом до уряду про переслідування в Наддніпрянщині українських громадських організацій. Під час обговорення цього питання в Думі проблеми українства були широко висвітлені. На захист українців виступили кадети (П.  Мілюков), трудовики (В.  Дзюбинський), соціал-демократи (Г.  Петровський). Це викликало обурення депутатів правої більшості, що підтримували урядову політику. Наступного разу українське питання порушувалося в 1914 р. з приводу урядових заборон відзначати 100-річчя від дня народження Т.  Шевченка. У день народження поета фракції трудовиків, кадетів, октябристів, а  згодом і  соціалдемократів внесли запит, де звинуватили міністра внутрішніх справ у  тому, що забороною відзначати ювілей Т.  Шевченка він перевищив свої повноваження. Як і раніше, обговорення цього питання вийшло за межі згаданої події та сприяло приверненню уваги громадськості до порушення прав українців.

---

---

Назад

Вперед

1 ... 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32

ГДЗ Підручник 2022 Історія України 9 клас Гісем Мартинюк Ранок