ГДЗ Історія України 5 клас. Підручник [Власов В.С.] 2013

Тарас Шевченко почув, що його гукають, зупинився й озирнувся круг себе, шукаючи поглядом знайомих.

- Мої вітання, дорогий друже! - добродій, давній Тарасів знайомий, щиро всміхався. - Давненько не зустрічалися, земляче.

Шевченко спробував пригадати, коли востаннє вони бачилися. Справді, давно. Ех, доле! Тепер, після повернення із десятилітнього заслання, Тарасові щодня випадають такі зустрічі. Скільки теплих спогадів вони дарують!

- Не повіриш, Тарасе, з ким я тебе оце зараз познайомлю.

Тільки по цих словах Шевченко звернув увагу на чоловіка

шляхетного вигляду, що стояв поруч.

- Прошу, - не вгавав балакучий земляк, - син твого колишнього пана Василь Павлович Енґельґардт.

Тарас пильно подивився на незнайомця. Це прізвище враз нагадало Шевченкові його давнє лихо - кріпацтво:

...В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя, Робота тяжкая, ніколи І помолитись не дають.

Тарас Шевченко задумливо дивився на чоловіка, що стояв перед ним, потім спокійно простягнув молодшому Енґельґардту руку й мовив:

- Великі й предивні діла твої, Господи.

- Тарасе Григоровичу, - трохи ніяковіючи, мовив Енґель-ґардт, - я палкий шанувальник ваших віршів. Щиро радію, що нарешті вас звільнено. Сподіваюся, не збираєтесь залишати творчості?

І знову зароїлися невеселі думки, огорнула серце туга.

Свій присуд Тарас Шевченко почув 30 травня 1847 року: «Вислати рядовим... Під найпильніший нагляд, заборонивши писати й малювати». Тоді тяжке передчуття неминучої смерті, що станеться далеко від рідної землі, отруїло його молоду душу:

І мене не мине,

На чужині зотне,

За решоткою задавить,

Хреста ніхто не поставить.

І не пом’яне.

А вже 31 травня ранком випроваджено його з тюремного каземату й посаджено на віз - почалася невесела подорож. За десять діб переїхав він майже 2000 верст. Пити, їсти, відпочивати можна було тільки тоді, як перепрягали коней: дуже вже поспішали вивезти подалі від столиці небезпечного українського поета й художника.

22 червня опинився Шевченко в солдатській казармі. Зміряли його, записали рядовим, дали йому номер і військовий, затісний на нього, одяг. «Ти за політичну справу потрапив у солдати?» - ніби й тепер чує запитання офіцера. «Так», - відповів. «Не - “Так”, а “Точно так, ваше благородіє!”» - вдарила, мов батогом, вимога.

«Немає гірше, як неволя!» - віршам звіряв свій біль, свою тугу. «До того ж, - записав у щоденнику, - мені заборонено малювати. Одтято найблагороднішу частину мого вбогого життя. Трибунал під проводом самого сатани не спромігся б на такий холодний, нелюдський присуд»...

Так і не почувши відповіді, Енґельґардт вибачився й попрощався. Тарас Шевченко попрямував до своєї майстерні. Дорогою пригадав той день, коли його було викуплено з кріпацтва. Клопотаннями друзів було зібрано потрібну суму грошей -2500 карбованців. Саме за стільки продали портрет Василя Жуковського роботи Карла Брюллова. Так Енґельґардт отримав гроші й написав відпускну. Сталося це 22 квітня 1838 року. Тарасові було тоді 24 роки. І той день став найкращим у житті. Тепер він вільний, тепер йому скрізь двері відчинені, тепер він може навчатися малювати!

Коли пошили новий одяг, Шевченко пішов із Сошенком до якоїсь установи і там зареєстрували акт визволення.

Наступного дня о 10-й годині він прийшов до Брюллова. Відтоді почав відвідувати Академію мистецтв на кошти Товариства заохочування художників. А ще писав вірші.

Під кінець 1838 року познайомився він із дідичем з Полтавщини Петром Мартосом, який замовив власний портрет акварельними фарбами. Одного разу, прийшовши на позування, Мартос побачив на підлозі надірваний аркуш. Піднявши його, прочитав вірші:

Червоною гадюкою Несе Альта вісті...

Зацікавившись цими рядками, Мартос довідався, що в молодого художника чимало віршів - має їх повну скриньку під ліжком. Згодом, 1840 року, коштом Мартоса з’явилася в Петербурзі невеличка книжечка під назвою «Кобзар».

...«Розворушив мені спогади цей Енґельґардт», - відімкнувши майстерню, подумав Шевченко.

А далі запалив свічу, сів, розгорнув щоденника й записав: «Багато-пребагато зворушилося в мене в душі під час зустрічі з сином мого колишнього пана. Але забуття - тому, що минуло, а мир і любов - тому, що є тепер».