ГДЗ Історія України 5 клас. Підручник [Власов В.С.] 2013

- Здоров був, козаче, - радо відповів Виговський на привітання давнього знайомця.

- Як там у землі лядській1? Що нового чути від пана короля?

Прибулець за звичкою уважно оглянув світлицю. Пересвідчившись, що генеральний писар сам, витягнув із шапки згорнуті папери.

- Вчасно приніс. Сьогодні саме зустріч гетьмана з польськими послами. Не завадить йому знати про наміри польського уряду, - Виговський розгорнув папери і почав уважно їх вивчати.

То були шифровані звіти особистого камергера польського володаря Василя Верещаки. Ось уже три роки він допомагає козакам у війні проти Речі Посполитої. Юнак здобув у короля особливу довіру, разом з ним буває на всіх таємних нарадах, що проводяться в королівському палаці. Василеві повідомлення Хмельницький цінує надзвичайно.

- Зайдеш за гетьманськими настановами для пана камергера ввечері, - проводжаючи гостя, мовив генеральний писар. -Подивимося, якої нам заспівають посли його величності під час обіду.

У посольській світлиці після нетривалих перемовин із гетьманом зчинилася метушня. Звідки відомо Хмельницькому слово в слово те, про що лише має відбутися розмова? «А з чим ти приїхав, пане старосто, - під час переговорів брав на кпини гетьман голову посольства, - і що доручив мені передати пан воєвода, я все те знаю...» Таки володіє Хмельницький таємною зброєю розвідки! Та ще й як володіє! І це теж додає йому впевненості в перемозі. Не один польський можновладець здригнувся від палких Богданових слів: «Виб’ю з лядської неволі ввесь руський народ... За кордон війною не піду, на турків і татарів шаблі не підніму, досить маю всього на Україні - досить вигоди, достатку й пожитку в землі і князівстві своєму по Львів, Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу дальше ляхам: сидіть, мовчіть, ляхи! А будуть і за Віслою кричати, знайду я їх там напевно. А схоче хто з нами хліб їсти, хай буде послушний Запорізькому Війську».

Ось вона, Богданова гостинність!

Похмурі й мовчазні польські посли в супроводі генерального писаря прибули до гетьманського двору «хліба їсти». Садиба Хмельницького зустріла їх щоденними господарськими клопотами й туркотом голубів.

Так скромно не жив жоден володар! «Добре було б мати в цій господі свого нишпорку. Та схоже, що й цього разу таємне доручення короля залишиться невиконаним», - міркували посли, роздивляючись буденну й непоказну обстановку світлиці, де відбувався обід.

Справді, як можна звабити багатством того, хто над усе цінує волю?

Коли ніч запалила над Україною свої тьмяні ліхтарі, з Чигирина до Варшави полетіло двоє вершників. Один - від гетьмана до королівського камергера з новим завданням. Другий - від польських послів до самого короля зі словами виправдання. «Найприкріше, що ми не можемо мати певних відомостей про ворогів, бо здобути шпигуна - річ неможлива». Отож на перехрестях таємної війни поки що перемога на боці Хмельницького.