ГДЗ Історія України 5 клас. Підручник [Власов В.С.] 2013
19.08.2018,
5 Клас / Історія України,
9 498,
4
Зерна мудрості
- Ось вона - Софія Київська, - відповів на запитання подорожнього киянин і попрямував далі. Велика й чиста, церква була схожа на гребінь хвилі, що піниться легким шумовинням. Подорожній зупинився, щоб краще роздивитися це дивовижне творіння людських рук. Стільки пройшов, але ніде не бачив чогось досконалішого. Навіть у столиці могутньої Візантії - Царгороді. У Софії Київській галереї, башти зі сходами кожною лінією нестримно підносилися до неба, де несподівано вибухали тринадцятьма банями - малими від краю, більшими до середини і найбільшою в центрі. Золоті розсипи сонячних променів спадали прозорим дощем, від чого сяяли не лише маківки, а й уся споруда.
Затамувавши подих, подорожній увійшов до храму. Урочиста тиша впала на плечі, мов несподівана злива. На свіжих, щойно потинькованих стінах сліпуче стрибали сонячні зайчики та зрідка пробігали примхливі тіні. «Не запізнився! - подумав із радістю. - Саме мають розпочати малювання фресок».
- Тобі кого, чоловіче добрий? - долинуло звідкись із-під склепіння.
- Я - майстер. Прийшов на запрошення великого князя Ярослава.
- Еге, довго чекали ми на тебе, брате. Провідника кепського мав чи зорі неясно світили? - жартував той самий голос.
- Жданку, відведи гостя спочити. А після обіду почнемо розпис. Уже й пензлі готові, і фарби, а руки майстрів аж горять до роботи.
- Принеси спершу мені, хлопче, напитися, - звернувся подорожній до малого. - Знудився у світах без цілющої київської водиці.
- А хіба раніше ви бували в Києві? - подаючи глек води, спитав Жданко.
- Я, Жданку, виріс тут. А потім багато мандрував, учився. Тепер повернувся. Ще й не був ніде. Ходімо, покажеш мені місто.
- Це можна, - озвався хлопець й полопотів босими ногами до виходу.
Невпізнанним став Київ за роки князювання Ярослава. Верхнє місто, розташоване на горах, було укріплене новим могутнім валом із дерев’яними стінами, складеними з колод. Перед валом фортецю захищав великий рів, заповнений водою. До міста вели три кам’яні брами. Головним, парадним в’їздом до Києва були Золоті ворота з надбрамною церквою Благовіщення. Ошатні й розкішні, вони радо зустрічали друзів, ворогам же були грізним застереженням. У місті скрізь будували. Неподалік Софійського собору зводили Георгіївський храм. Трохи далі з’явилася церква Святої Ірини.
- Розкажи, Жданку, як і хто будує ці храми, - попросив майстер-прибулець.
- Нічого певного не знаю. Чув тільки, що князь опікується ними так само, як і Софією. Люди кажуть, що одного разу, коли завітав Ярослав на будівництво Георгіївського храму, здивувався, чому так мало робітників. Тоді наказав кожному з них видавати щодня по срібній монеті. Князівську волю оголосили на торзі. Наступного дня прийшло на будівництво чимало майстрів.
- Гарні церкви, не знаєш, яка й краща, - оглядаючи їх, відказував майстер, а потім пояснив: - Георгіївську церкву зводять на честь небесного захисника великого князя, адже християнське ім’я Ярослава - Георгій. Свята Ірина - заступниця Ярославової дружини.
- А чому наша церква називається Софією? - запитав Жданко.
- Софія - грецькою означає мудрість. Отож звелів Ярослав побудувати храм, щоб звести пам’ятник мудрості Божій.
- А мені казали, - заперечив Жданко, - що цей храм споруджено на честь великої перемоги: начебто саме тут Ярослав переміг велике степове військо печенігів.
- Так воно й є. Про ту славну перемогу чув я, коли був далеко від Києва. Проте не лише мечами здобув її Ярослав, а насамперед мудрістю. Шанує наш князь книжну науку, розум, вірить, що не поступаються книги силою ні перед гострою зброєю, ні перед міцними м’язами.
- Ви стільки знаєте про Київ, про нашого князя, ніби все життя тут прожили, - дивувався хлопець.
- Про нашу землю багато говорять по всіх усюдах. Поважають чужинці Ярослава, бо дбає він не тільки про нинішній день, а й про майбутнє своєї держави. От хоча б храм Софії. Буде тут і книгозбірня, де книги зберігатимуться, а також перекладатимуться й переписуватимуться, буде й школа, де навчатимуть охочих до науки дітей. Отож і кажуть, що рясно засіяв Ярослав руські землі зернами мудрості. Мине зовсім небагато часу - зійдуть ті зерна, зацвітуть пишним цвітом, примножать силу Київської держави.
Сонце повернуло на захід, коли Жданко з учителем - так став називати хлопець майстра - увійшли до Софії. Незабаром тонкі, прозорі фарби лягли на вологий тиньк. Народжувалася фреска. Ось багатолюдний Київ з вуличними музикантами, а ось і князівська сім’я з великим київським князем, який залишатиметься для нащадків Мудрим.
Якщо помітили в тексті помилку, виділіть її та натисніть Ctrl + Enter