ГДЗ Історія України 5 клас. Підручник [Власов В.С.] 2013

- Ось тут, князівно, навчатимешся грамоти, - ключниця легенько виштовхнула Анну на середину світлиці.

- Не знаю, чи маєш до тієї науки снагу, та з батьком твоїм, великим князем Ярославом, годі сперечатися. От коли були ви меншими, то до моїх порад охочіше прислухалися. «Рятуй, матінко, жар», «Ой, коли б не пропасниця», - лементували няньки-мамки й бігли до мене по трави й відвари. А тепер - на все княжа воля. Ну, бувай, голубонько, - і за мить уже туркотіла десь на подвір’ї.

Залишившись сама, князівна роззирнулася. Велику світлицю було заставлено неширокими столами, на яких громадилися сувої, стоси грубезних книг, лежали пера. На одному столі в кутку кімнати мерехтіла свічка. Тільки тепер князівна помітила схилену постать. Прислухалася й почула, як рипить перо. «Переписувач», - міркувала Анна, а що була допитлива й непосидюча, наважилася підійти.

- Оце і є славетний скрипторій?

- Так, князівно. Тут за князівським наказом переписуємо книги, щоб напоїли вони землю нашу мудрістю, як ріки життєдайною вологою.

- А що ти переписуєш? - хитрувато примружившись, спитала дівчина. Та переписувач мовчав.

- Чи, бува, не оглух, переписувачу, від самотньої тиші?

- голос дівчинки дзвенів аж під стелею.

- Ти ж, князівно, не на вигін прийшла, - нарешті озвався ченець. - Коли так галасуватимеш, розполохаєш думки, а без них немає премудрості. Чого ж тоді навчатимешся?

- А хіба ти мене вчитимеш?

- Інших учителів тут поки що немає.

- Теж мені вчитель, - глузливо мовила Анна...

- Книжні мужі мають бути сивочолими, поважними й згорбленими...

- А, ти про це! - всміхнувся чернець. - Що ж, коли не довіряєш, приймай іспит.

Князівна, здається, тільки того й чекала. Питання посипалися, як по написаному.

- Як тебе звати?

- Макарієм.

- Що означає твоє ім’я?

- А звідки ти знаєш, що імена щось означають?

- Та ж не я складаю іспит, - засміялася князівна.

- Відповідай!

- Моє ім’я грецьке, означає воно «щасливий», «блаженний».

- Де навчався книжних наук?

- У Царгороді.

- Що тепер переписуєш?

- Євангельські святкові читання, - зовсім тихо, благоговійно відповів Макарій і раптом рішуче додав: - Годі балачок. Слово не дарує поспіху й пустомельства.

- Так завжди, - похнюпилася дівчинка, - саме хотіла спитати про найцікавіше. Дозволь останнє питання, будь ласочка.

- Гаразд, питай.

- Чому твоя книга така маленька? На тих столах усі більші за неї.

- Бо призначення цієї книги - служити одній людині, - просто відповів Макарій, - бути завжди під рукою, вказуючи істину, тобі, наприклад.

Непомітно збіг час. Князівна довідалася того дня про абетку і навіть навчилася писати своє ім’я. А ввечері без угаву розповідала про побачене й почуте в скрипторії сестрам і служниці Милославі.

- Бачу, князівно, що заморочив тобі голову молодий переписувач, - сміялася Милослава. - Ходімо лишень надвір, поворожимо. Сьогодні чародійна ніч. Може, що й про Макарія навіщуємо.

- Милославо, чи не годі тієї ворожби? Тож недавно ворожили і що мені вийшло? - кпинила з подруги Анна. - Упав черевичок носочком на захід... Десь далеко моя доля.

- Рано тобі, князівно, ще долю загадувати. От і помилився черевичок, а сьогодні вечір такий, що яке ім’я чоловіче дівчина першим почує, так і зватиметься її суджений.

- Коли так, то біжімо під вікна великої зали, де князь радиться. Там багато всіляких імен називають, - підхопилася Анна й першою вибігла на запорошений снігом ґанок.

І ось дівчата поприпадали до замерзлих шибок. Мороз так розмалював їх!

- Візерунок - як плетиво літер, - зауважила Анна.

Дівчата пирснули сміхом:

- Коли б сказала, що як вишиті або намальовані квіти, було б зрозуміло, а то - як літери.

- Мовчіть, реготухи, а то всю ворожбу проґавимо.

А в князя Ярослава і справді була важлива рада. Йшлося про справи державні. Згадували багатьох чужоземних володарів. Крізь вікна мало що можна було почути. Рада гуділа, мов вулик. І раптом кремезний боярин, який міряв кроками світлицю, гукнув: «Генріх!» Анна, почувши це чудне заморське ім’я, з несподіванки впала в сніг.

Минуло багато літ.

Того травневого ранку на Зелену неділю Анна йшла до шлюбу з французьким королем Генріхом І. Ніщо в стародавньому французькому місті Реймсі, де відбувалася церемонія, не нагадувало князівні про її рідний Київ. Та в руках вона тримала невеличку ошатну книжечку святкових євангелійських читань. Химерне плетиво літер, яке колись здавалося схожим їй на морозні візерунки, тепер втілювало її власну долю - долю королеви-чужинки. Тож і досі кожному, хто цікавиться цією стародавньою київською книгою, розповідають про її першу власницю - французьку королеву, дочку київського князя Ярослава Мудрого Анну.