Реферати з географії

Материк - Великі рівнини

Євразія- Східно-Європейська, Західносибірська, Прикаспійська, Середньосибірське плоскогір’я. Туранська, Східно-Китайське, Індо-Ганська

Африка - Східно-Африканське плоскогірні

Південна Америка - Амазонська низовина, Гвіанське плоскогір’я, Бразильське плоскогір’я, Ла-Платська низовино

Північна Америка - Міссісіпська, Примексиконська, При атлантична, Центральні, Великі

Гори. Гори дуже різноманітні. Частіше за все вони утворюють гірські країни, в яких існують вершини — окремі гори, що помітно піднімаються над загальним рівнем гірської країни (Ельбрус на Кавказі, Джомолунгма у Гімалаях). У Саянах, на Забайкаллі, на Дальньому Сході гори часто мають конічну форму зі скалистою вершиною. Такі вершини називаються сопками. Особливі за виглядом гори, що утворились у результаті тривалого руйнування, називаються мілкосопником. Вони наявні, наприклад, у Центральному Казахстані. Для них характерні хаотичні розкидані сопки та невеликі гряди різної форми, іноді з трохи загостреними вершинами та широкою основою, висотою 50-100 м. Розрізняють широкі плоскі улоговини, які іноді заповнені озерами, або долини.

Для рельєфу гірських країн типовими є гірські хребти — витягнуті на великі відстані гірські споруди з добре вираженою віссю у вигляді однієї лінії водорозділу, уздовж якої згрупувались найбільші висоти. У гірського хребта два схили, найчастіше несиметричні, нерідко різної крутизни. Наприклад, в Уральських горах східний схил крутий, а західний — пологий. Це пояснюється історичним розвитком гірської країни. Верхня частина хребта називається гірським гребенем. У залежності від віку гірських порід він може бути різним. Верхня частина молодих гір найчастіше різним гострокінцева, старих — округла або платоподібна. Широкі підніжжя з пологими схилами називаються гірськими перевалами. Якщо гірський хребет невеликий, має м’які, округлі риси вершин, то він називається гірським кряжем. Зазвичай це залишки давніх руйнівних гір, наприклад, у Росії розміщується Таманський кряж, Єнісейський кряж та інші. Слабо розчленоване гірське підняття з чітко вираженим підніжжям, приблизно однаково витягнуте у довжину та ширину, називається гірським масивом. Область перетину двох або декілька гірських хребтів називається гірським вузлом. Найчастіше гори у гірському вузлі високі, важкодоступні. Гірські хребти, спільні за походженням, розміщені у певному порядку (лінійні), складають гірську систему. Знижені окраїни в таких гірських системах називаються передгір’ями. Багато гір Африки мають плоскі вершини та круті або ступінчасті схили. Такі гори називаються столовими. Вони виникають частіше за все при розчленуванні водами пластових рівнин. Вершини у них створені стійкими відкладами. Постійно вкриті світом вершини гір називають білками (Алтай), а ого-

лені вершини, які розташовуються вище межі рослинності, — гольцями; звичайно вони мають куполоподібну форму.

За висотою гори поділяються на 3 групи:

— низькі (800 м над рівнем океану): відроги Тянь-Шаню;

— середньовисотні (до 2000 м над рівнем океану). Для них характерні згладжені та м’які обриси вершин, пологі схили. Вони вкриті лісами та не підіймаються вище снігової лінії. Дуже рідко ці гори мають гострокінцеві піки, вузький щербастий гребінь (Полярний Урал, гори острова Нова Зеландія);

— високі (більш 2000 м над рівнем океану). Такі гори мають круті схили, гребні вузькі, щербасті. Це гори Паміру, Тянь-Шаню, Кавказу, Гімалаїв, Кордильєри, Анди.

За походженням гори можна поділити на тектонічні та вулканічні. Тектонічні гори виникли у результаті переміщення земної кори. В рухливих зонах земної кори, частіше за все на краях літосферних плит, гірські породи в результаті тектонічних рухів збираються у складки різної величини та крутизни. Так утворюються складчасті гори. Вони являють товщі гірських порід, зім’яті у складки різної величини, крутизни і висоти. До складчастих гір відносять Карпатські, Кавказькі гори, Кордильєри, Гімалаї. Складчасті гори молоді. Вони утворились, за геологічним розумінням, недавно — протягом останніх 25 млн років.

З плином часу гірські складки втрачають пластичність. І коли в таких складчастих горах знов відбуваються горотворні процеси, товщі гірських порід розколюються на брили. Так утворюються глибові гори. При утворенні глибових гір одні ділянки опускаються на сотні метрів, інші підіймаються, треті залишаються на місці, що призводить до виникнення скидів. Якщо скиди відбуваються з обох боків ділянки, що підіймається, утворюються горсти. Якщо місцевість між двома розломами опускається, виникають грабени.

На земній поверхні найчастіше зустрічаються складчасто-глибові гори, де складчасті масиви існують поряд з горстами, скидами, грабенами. Вони виникають при повторних тектонічних рухах, коли втратили пластичність та затверділи складки гірських порід, які зазнали розломів на великі блоки земної кори, що підіймаються або опускаються. Складчасто-глибовими горами є, наприклад, Алтай, Тянь-Шань.

Вулканічні гори складені продуктами виверження вулканів, вони мають характерну конічну форму. Розміщуються біля ліній розломів або на межі літосферних плит, де і відбувається активний вулканізм.

Гори характерні не тільки для суходолу. Поодинокі гори ніби розкидані по всьому дну океану. Океан має багато вулканів, погаслих і діючих. Деякі з них підіймаються над водною поверхнею, утворюючи острови. Інші вивергають дід водою лаву, попіл, які осідають на дно. Погаслі вулкани океану відрізняються від вулканів суходолу тим, що вершини у них плоскі, вони вирівнялися хвилями та течіями.

6 в океані і гірські хребти. В 1948 році радянськими експедиціями у Північному Льодовитому океані був відкритий водний хребет протяжністю 1800 км. Вів був названий на честь великого російського вченого М. В. Ломоносова. Важливими відкриттями останніх років були серединно-океанічні хребти. Де валоподібні підняття земної кори. Звичайно вони розміщуються майже посередині океану, утворюючи єдиний ланцюг. Уздовж вісі підняття зазвичай проходить розлом — ущелина глибиною до 3 км шириною до 50 км. На днищі ущелини відбувається вилив базальтової мати, діють гарячі джерела, а на схилі хребтів вивергаються вулкани. Хребти розсічені поперечними розломами, з якими пов’язані вулканізм та землетруси. Там, де вершини серединно-океанічних хребтів виходять на поверхню, утворюються острови. Прикладом такого острова є Ісландія. Підводні гори нерідко перевищують гори на суходолі.

Таким чином, частина земної поверхні, що високо піднята над рівниною та сильно розчленована, називається горами.