Реферати з географії

Значення річок у природі і житті людини дуже велике. Вони є однією з основних ланок світового кругообігу води в природі. Людина здавна використовувала річки як шляхи сполучення, засновувала на їх берегах свої поселення. Річки — джерело прісної води, риби і багато чого іншого, без чого наше життя уявити дуже важко, якщо взагалі можливо. Якщо на глобусі залишити тільки позначення всіх річок земної кулі та їх приток, материки будуть виглядати немов вкриті блакитною павутиною.

Річки - постійні або тимчасові потоки води, що течуть у поглибленні рельєфу, яке вона зробила, живляться за рахунок водозбору. Будь-яка річка має витік, тобто місце, де вона починається. Витоком ріки може бути вихід підземних вод (Волга), джерело, болото, озеро (Ангара). У високих горах річки, як правило, починаються з льодовиків (Амазонка). Місце впадання річки в іншу називають гирлом. Ріка, що тече в пониженні рельєфу, називається річною долиною. На днище є поглиблення, яким тече ріка. Це поглиблення називається руслом. Під час розливу ріка виходить і берегів та затоплює нижню частину річної долини, яка називається заплавою. Кожна річка має притоки, які звичайно коротші за головну річку. В місцях, де опадів випадає багато, ріка має багато притоків (Амазонка), а в пустелі, де опадів небагато, протоків дуже мало, а інколи і взагалі немає (Ніл). Притоку, яка впадає у головну річку з правого боку, якщо дивитися вниз за течією, називають правою, а з лівого боку — лівою. Річка з усіма своїми притоками складає річну систему. Територія, з якої річна система збирає воду, називається басейном річки. Межею між басейнами є вододіл. Він часто проходить горами, піднесеними територіями. Наприклад, Уральські гори є вододілом річок Східно-Європейської та Західно-Сибірської рівнин.

На характер та напрям течії річок впливає рельєф місцевості. Річки рівнинною місцевістю течуть повільно. Пояснюється це тим, що витік рівнинних річок знаходиться на невеликій висоті, а територія, якою вони течуть, має невеликий нахил. Долини рівнинних річок широкі,

мають похилі схили та не перевищують декілька десятків метрів. До рівнинних річок відносяться Волга, Дон, Амазонка, Міссісіпі, Конго, Ніл, Дніпро.

Річки, які течуть гірською територією, несуться на великій швидкості, вирують, піняться. Витоки гірських річок знаходяться високо в горах. Територія, переважно по якій вони течуть, має великий нахил. Як правило, гірські річки течуть у вузьких скалистих долинах з крутими схилами. Потрібно дуже багато часу для того, щоб гірська річка зробила собі в горах долину. Часто русла гірських річок, на відміну від рівнинних, займають усе днище долини.

Багато річок, які починаються в горах, при виході на рівнинну змінюються. Прикладом такої річки може бути Терек. Вона бере початок у горах Кавказу на висоті більше 5000 метрів та впадає у Каспійське море* Перші етапи свого шляху Терек проходить як гірська ріка. Вона проходить 600 км, потім спускається з висоти 5000 метрів по кам’яній ущелині. Виходячи на рівнинну територію, ріка тече повільно та звивається днищем широкої долини.

Частіше на гірських річках, ніж на рівнинних, можуть бути ділянки, на яких течія ріки різко змінюється. Це пов’язане з порогами. Днище річної долини, переважно у рівнинних річок, складене пухкими гірськими породами (річними наносами). Ці пухкі породи розмиваються течіями. Але в деяких місцях річки проходять тверді гірські породи, наприклад, граніт, сланці. Вони розмиваються гірськими потоками повільно та можуть у вигляді накопичення скал, які перетинають русло, утворювати вихід твердих порід. Цей вихід твердих гірських порід у руслі річки утворює пороги. Долаючи пороги, річка піниться, бризки підіймаються вверх, виникає водоверть. Пороги дуже заважають судноплавству, а на окремих ділянках, там, де їх дуже багато, судна взагалі не можуть проходити. Але річку, яка має дуже багато порогів, можна зробити судноплавною. В середній течії Дніпра шлях суднам перегороджували пороги, які підіймались з днища річки на декілька метрів. Ділянка ріки протяжністю 80 км була непрохідною для суден. У 1932 році нижче порогів побудували греблю. Вода затопила пороги, і вони перестали заважати судноплавству. Багато порогів було на Ангарі. З будівництвом греблі Братської ГЄС пороги зникли під водою.

Якщо річка зустрічає на своєму шляху високий крутий уступ, який складається з твердих гірських порід, вода падає з нього, утворюючи при цьому водоспад. Найчастіше водоспади зустрічаються в горах, але можна побачити їх і на височенних рівнинах. Найвищий водоспад у світі — Анхель. Він знаходиться у Південній Америці на річці Чурун (басейн Оріноко). Потік води падає з висоти 1054 метри на днище глибокої ущелини. Цей водоспад був відкритий у 1935 році з літака льотчиком Анхелем.

У Південній Африці на річці Замбезі знаходиться один з найбільших у світі водоспадів — Вікторія. Річка падає з уступу висотою 120 метрів у вузьку ущелину. Відбиваючись у воді, сонячні промені створюють веселку. Місцеві мешканці називають цей водоспад «Гіркотний дім». Водоспад Вікторія був відкритий англійським дослідником Д. Лівінгстоном,

У Північній Америці на річці Ніагара знаходиться один з найширших водоспадів світу — татарський. Висота залому цього водоспаду дорівнює 50 метрів. Шум його можна почути на відстані 25 км.

Живлення річок — це поповнення їх поверхневими та підземними водами. Розрізняють такі види живлення: дощове (Амазонка, Конго), льодовикове (Амудар’я), підземне, змішане. Взимку річка живляться за рахунок виходу ґрунтових вод у русло річки, восени — за рахунок танення снігу, влітку — за рахунок дощів. Є річки, які мають снігове живлення та живлення ґрунтовими водами.

Режимом річки називають рівень води, який протягом року змінюється, процеси водоносності, процеси замерзання і скресання. У режимі річки розрізняють декілька періодів:

повінь — це підйом рівня води в річці до найвищого. Такий підйом відмічається щорічно в певний час. Повінь наступає після танення снігу навесні або танення снігу і льодовиків влітку, після сильних дощів протягом тривалого проміжку часу.

Паводки — рясні дощі можуть викликати сильні короткочасні підйоми рівня води;

межень — найнижчий рівень води в річці. У теплу пору року вода швидко випаровується, рівень річки різко знижується;

узимку на річках, що протікають на території, де відбувається зміна холодної і теплої пір року, спостерігається льодостав — період нерухомого крижаного покриву на річці.

Зміна річок та їх долин у просторі є результатом роботи річок. Вона може бути руйнівною, і тоді називається річною ерозією і творчою, яка називається річна акумуляція. Річна акумуляція та річна ерозія існують на протязі усього русла річки. Однак співвідношення їх у різні стадії розвитку долини річки різне.

На початковій стадії розвитку річної долини швидкість річки велика, оскільки існує велике падіння її русла. В цей момент річна ерозія е значно сильнішою, ніж річна акумуляція. У подальших стадіях річна ерозія йде не тільки у глибину, роблячи русло глибшим, але й в ширину. При цьому утворюються глибокі та широкі річні долини з похилими стінками. Зменшується нахил річки, а, отже, її швидкість. Ерозія поступово слабшає. Завдяки спокійній течії починають відкладатися річні наноси та формуються акумулятивні форми: острови, пляжі, коси. Утворюються меандри та стариці.

Меандри — вигини у руслі, які повторюються на великій протяжності долини річки. Взагалі вони виникають у долинах рівнинних річок з повільними течіями та з широкою заплавою. Для виникнення меандрів достатньо невеликого нахилу водотоку з різних причин (нерівність рельєфу, обвал берегів), для того, щоб виник вигин річки та у ньому сформувались круті береги, піщані коси на протилежному березі. Під час паводків вода, яка вийшла з берегів, іноді з’єднує поруч розташовані вигини, русло вирівнюється, а один з вигинів русла ізолюється та перетворюється на заплавні озера — стариці.

Коли річна долина проходить молоду стадію розвитку, вона намагається дійти до такого рівня, що нижчий вже потім неможливий. Цей рівень називається базисом ерозії, Загальний базис ерозії для усіх річок — це Світовий

океан, але бувають і місцеві базиси ерозії. При досягнення базису ерозії встановлюється рівновага між ерозією та акумуляцією. Але ця рівновага може існувати тільки до тих пір, доки ще не відбулося тектонічне підняття місцевості. Якщо це відбудеться, то річна долина знову буде проходити стадії свого розвитку, а річка буде виконувати руйнівну та творчу роботу. Якщо будуть тектонічні підняття, то відбувається процес омолодження річної долини та утворення виступів. Разом з річною долиною, яка утворилась, цей виступ утворює річну терасу, нижче якої потім розміщується заплава. В долині може бути декілька терас.

Тераси — колишні заплави, але річка постійно заглиблювала своє русло, і тому тепер тераси вже не затоплюються водою під час розливу. Вони свідчать про зміни базису ерозії. Верхні тераси є більш давніми, ніж нижні.

Акумулятивна робота більш за все виявляється у гирлі річок. Воно мілішає, тому що річка принесла багато наносів. У гирлі виникають острівки, які потім з’єднуються, утворюючи рівнину, на якій річка поділяється на рукави. Ця рівнина називається дельтою. Вона є результатом акумулятивної роботи річок. Найбільші дельти мають Ніл, Міссісіпі, Волга.

Річки мають велике господарське значення. Багато води використовується в промисловості і для побутових потреб. Важлива роль річок як шляхів повідомлення, особливо в країнах, що мають велику територію. Воду річок використовують для поливу полів, особливо в тих районах, де випадає мало дощів і бувають посухи. Наприклад, на півдні України для цього будують зрошувальні канали. Найдовший такий канал в Україні — Північно-кримський, який подає дніпровські води на поля Криму і для господарських потреб міст і сіл. Крім зрошувальних, існують транспортні канали. Наприклад, Суецький, що з’єднує Середземне море з Чорним. Він набагато скоротив шлях з Європи в Східну Африку та Азію. Панамський канал з’єднує два океани — Тихий та Атлантичний. На багатьох річках побудовані гідроелектростанції, які є джерелами отримання найдешевшої електроенергії, що необхідна для електромістких виробництв.