Реферати з географії

Географічна оболонка — комплексна оболонка земної кулі, де зіткаються, взаємно одна в одну проникають та взаємодіють літосфера, гідросфера, біосфера та атмосфера. Географічна оболонка в своїх межах майже співпадає з біосферою.

Взаємне проникнення одна в одну газової, водяної, живої та мінеральних оболонок складають географічну оболонку Землі та їх взаємодія визначає цілісність географічної оболонки. У цій оболонці відбувається безперервний кругообіг та обмін речовин, енергії. Кожна оболонка Землі розвивається за своїми особливими законами, зазнає впливу інших оболонок та впливає на них.

Вплив біосфери на атмосферу пов’язаній з фотосинтезом, у результаті якого відбувається інтенсивний газообмін між ними та регулювання газів у атмосфері. Рослини поглинають з атмосфери вуглекислий газ та виробляють у атмосферу кисень, який необхідний для дихання всіх живих істот. Завдяки атмосфері поверхня Землі не перегрівається днем сонячними променями та не встигає охолонути за ніч, що створює умови для існування живих істот. Біосфера впливає і на гідросферу, оскільки організми суттєво впливають на солоність Світового океану. Вони забирають з води необхідні їм речовини, особливо кальцій, для будови скелетів, раковин, панцера. Гідросфера для багатьох істот — середовище існування, а вода дуже важлива для багатьох процесів життєдіяльності рослин та тварин. Вплив організмів на земну кору особливо помітний у верхній її частині. У ній накопичуються залишки загиблих рослин та тварин, утворюються гірські породи органічного походження. Вони виділяють кислоти, які впливають на гірські породи, руйнують їх коренями, просякаючи тріщини. Щільні тверді породи перетворюються на пухкі осадові (галька). Готуються умови для утворення ґрунтів. У літосфері з’явлються гірські породи, які починають використовуватися людиною. Знання закону цілісності географічної оболонки має велике практичне знання. Якщо господарська діяльність людини не буде його враховувати, то це призведе до небажаних наслідків.

Середня потужність географічної оболонки — 55 км. За її верхню межу приймають тропопаузу — перехідний шар від тропосфери до стратосфери, розташований на висоті 8-10 км у приполярних широтах, 10-12 км — у помірних широтах, 15-16 км — у тропічних і 17 км над екватором.

Нижня межа географічної оболонки розташована у земній корі. Існують різні точки зору щодо її положення: одні вчені відносять її до тієї частини f земної кори, де швидкість поширення хвиль стрибкоподібно змінюється (межа Мохо). Інші вчені відносять її до зони, де відбуваються хімічні та фізичні перетворення мінеральних речовин під дією атмосфери, гідросфери та живих організмів.

Зміна однієї з географічних оболонок спричиняє зміну всіх інших. Прикладом може бути епоха великого обмерзання в четвертинний період.

Збільшення поверхні суходолу призвело до наставання більш холодного та сухого клімату, що спричинило утворення товщі снігу та криги, які вкрили великі площі на півдні Євразії та Північної Америки, а це, в свою чергу, призвело до змін у рослинному та тваринному світі і до зміни ґрунтів.

Сучасна географічна оболонка — результат її тривалого розвитку, в процесі якого вона безупинно ускладнюється. Вчені виділяють 3 етапи її розвитку.

І етап продовжувався 3 млрд років і називався добіогенним. Тоді існували тільки прості організми. Вони брали участь в її розвитку та формуванні. Атмосфера на цьому , етапі відрізнялась низьким змістом вільного кисню та високим — вуглекислого газу.

II етан продовжувався приблизно 570 млн років. Він характеризувався провідною роллю живих істот у розвитку та формуванні географічної оболонки. Живі істоти виявляли великий вплив на усі її компоненти. Відбувалося накопичення гірських порід органічного походження, змінювався склад води та атмосфери, де зростав вміст кисню, оскільки відбувався процес фотосинтезу у зелених рослинах, зменшувався вміст вуглекислого газу. Наприкінці цього етапу з’явилася людина.

ІІІ етап — сучасний. Він розпочався 40 тис. років тому та характеризується тим, що людина починає активно впливати на різні частини географічної оболонки. Тому саме від людини залежить, чи буде вона існувати взагалі, оскільки людина на Землі не може жити та розвиватися ізольовано.

Крім цілісності, до ознак географічної оболонки відносять її ритмічність, тобто періодичність і повторюваність тих самих явищ, та географічну зональність.

Географічна зональність виявляється у певній зміні природних комплексів від полюсів до екватора. В основі зональності лежить різна надходження на земну поверхню тепла, світла, опадів, а вони вже впливають на всі інші компоненти, насамперед на ґрунти, рослинний та тваринний світ.

Існує вертикальна та широтна зональність. Вертикальна зональність — закономірна зміна природних комплексів як у висоту, так і в глибину. Для гір основною причиною цієї зональності є зміна температури та кількості зволоження з висотою, а для глибин океану — тепла та сонячного світла. Поняття "вертикальна зональність" значно ширше, ніж "висотна поясність", яку можна віднести лише до суходолу.

У широтній зональності виділяють найбільш великий підрозділ географічної оболонки — географічний пояс. Він характеризується спільністю температурних умов. Наступна сходинка поділу географічної оболонки - географічна зона. Вона виділяється у межах географічного пояса вже не тільки спільністю температурних умов, але й зволоженням, що призводить до спільності рослин, ґрунтів І тваринного світу. У межах географічних зон виділяють перехідні області. Вони формуються внаслідок постійної зміни кліматичних умов. До таких перехідних зон можуть відноситися лісотундри, лісостеп та напівпустелі.

На Землі існує декілька географічних зон: зона арктичних пустель, тундра, лісна зона помірного кліматичного пояса, степ, пустелі, волоті та сухі субтропіки, савани, вологі вічнозелені екваторіальні ліси.

Перші наукові ідеї про розподіл рослинного та тваринного світу в залежності від клімату належали А. Гумбольту. Він встановив, що між ними існує тісний зв’язок і що кліматичні зони є зонами рослинного та тваринного світу.

Поділ земної поверхні на географічні зони було запропоновано В. В. Докучаєвим.