ГДЗ Історія України 5 клас. Підручник [Власов В.С.] 2013

- Ой, братику, як же я скучила за тобою, - дівчина на мить замовкала, пригортала малого Василика й розповідала далі.

А хлопець слухав сестрину оповідь і не вірив їй - хіба можуть насправді бути - хай навіть і за морем - золоті пташки, котрі співають краще за київських соловейків?

- А де ж їхні гнізда, отих диво-птахів? - хитрувато примруживши очі, спитав Василик.

- Які ж гнізда в золотих птахів, коли вони неживі?! Їх майстер-золотар зробив і повисаджував на золоті дерева, що біля трону імператорського. Коли зайшли ми до зали, то засліплені були їхнім золотосяйним блиском. Навіть княгиня Ольга здивувалася: дерева, гілочки й кожен листочок на них - звичайні, та чомусь не зелені, а золоті. І пташки - точнісінько такі, як у наших гаях, тільки з чистого золота. Аж тут імператорський трон почав підноситись угору. Затріпотіли крильцями й застрибали золоті соловейки. Раптом - гр-р-р...

Від несподіванки Василик зіщулився й сильніш притулився до сестри.

- То справді було страшно. Я просто заклякла від жаху, - розповідала дівчина. - Золоті леви, що лежали біля імператорського трону, звелися на передні лапи, розлючено засмикали хвостами й заревли. Бідолашна княгиня! Вона ж найближча до тих потвориськ!

- А що Ольга?

- Лишилася незворушною, тільки на якусь мить усмішкою блиснули очі.

- Ото по-нашому. Добре було б, якби княгиня нагадала чужинцям, як колись воїни-русичі нажахали Царгород. Чув я, що за Олега, якого звуть Віщим, пішла з Києва дружина в похід за море. Та перетнули візантійці вхід у свою гавань величезним ланцюгом, прикріпленим до кам’яних веж на берегах затоки Золотий Ріг. Тоді Олег наказав витягнути лодії та поставити їх на колеса. І побачили в Царгороді небувалу річ: під напнутими вітрилами руські кораблі щодуху летіли суходолом до міста. Зажадали миру тоді заморські краї, згодилися сплачувати Києву велику данину. Невже забули?

- Ох, і мудрий ти став, брате. Певно, що не забули. Якби зневажали нас, хіба приймали б так урочисто княгиню з усім її почтом?

Дівчина, дочка поважного київського боярина, тільки-но повернулася з Царгорода, де перебувала разом із княгинею Ольгою. Вражень від подорожі було не на один вечір. Прибувши до Царгорода на початку літа, руське посольство чекало на зустріч з імператором аж до вересня. Після першого прийому, 9 вересня, було призначено ще один - на 18 жовтня. Чого тільки не побачили наші мандрівники! Це й велелюдні царгородські базари, де продавалося все, чого забажає душа: коштовні прикраси, різноманітна зброя, коні, гаптовані сріблом і золотом різнобарвні шовкові тканини, килими, солодощі й прянощі. І розкішні мармурові палаци, і величні, неземної краси храми.

Особливо вразив русичів головний собор Царгорода - Софійський. Розташований у центрі візантійської столиці, він був призначений для імператорських церемоній. Усередині собор прикрашали полірований мармур, різьблені колони, безліч виробів зі срібла, золота, коштовного каміння. Надзвичайне враження справляв урочистий хоровий спів під час церковних відправ.

Не могли не вразити киян і вуличні урочистості на чолі із самим імператором та різноманітні вистави - виступи мандрівних акробатів, музик, фокусників. Приголомшували й самі вулиці. Вони були забудовані кількаповерховими мармуровими будинками, мало не на кожній з них височів храм.

- Знаєш, Василику, коли б я не побувала там, то, певно, сама не повірила б у всі царгородські дива. Тримай дарунок, - дівчина розгорнула тонко мережану шовкову хусточку й поклала братові в долоньку маленького хрестика. - Хай буде тобі дороговказом у краях заморських. Батько казав, що з весною рушиш до Царгорода і ти - у науку.