ГДЗ Історія України 5 клас. Підручник [Власов В.С.] 2013

Ніколи ще повернення до Києва не було таким тривожним. Крізь розчинене вікно Володимир позирав на розсвічене зорями небо, намагався вихопити з його мерехтливого блиску рятівне павутиння сну. Одначе сон, злегка торкнувшись повік, губився без сліду в зоряному плетиві. Нарешті, знесилений безглуздим змаганням, князь вийшов на ґанок. Легкокрила київська ніч кликала звабно і всевладно. Хіба встоїш перед її чарами?

За мить Володимир прямував до Дніпра. Дорога була добре відома, знайшов би її навіть із заплющеними очима. Вела вона до старого самітника Василія. Не раз на життєвім шляху звертався князь до нього за порадою й розважливим словом, щирість яких ніколи не брав під сумнів.

- Не гризися. Сідай онде проти місяця, остуди голову зимним його промінням. А потім розповіси про свої клопоти, - гомонів старий.

Незабаром князя заколисала стареча розповідь. Звідкись із минулого йшов до нього дужий воїн, промовляв упевнено й поважно: «Не переймайся, брате-княже, повернуся з перемогою.

Хоча й тяжкий випадає похід, та здобуду тобі, володарю, славу». Володимир раптом прокинувся. Чомусь завжди, коли говорив із Василієм, пригадував свого побратима Ставра. Дотримався він тоді слова - переміг ворога. Та гіркою була перемога: Ставр не повернувся з походу. Затужив Володимир, світ став йому немилий. І от одного дня з’явився Василій, зігнутий каліцтвом, у довгій одежині, з хрестом на грудях. Володимир уперше побачив його на одній з київських вулиць, щось знайоме вловив у погляді. Власне, цей погляд і врятував Василія від загибелі, коли князівські дружинники схопили його й кинули в поруб. Володимир наказав звільнити в’язня, порадив йому переховуватися десь у гаях понад Дніпром. Згодом, під час полювання, зустрівся з ним іще раз. Познайомилися й потоваришували.

Найбільше цінував Володимир Василеву мудрість. Знав той стільки, що вистачило б на всіх княжих радників. У багатьох справах допоміг. Та до князівського палацу йти не хотів. Отак і жив самітником серед лісу.

- Василію, чому не йдеш до Києва? - спитав Володимир.

- Відтепер тебе не переслідуватимуть за твою віру, бо і я, великий київський князь, вже охрещений, а сьогодні, коли зійде сонце, хреститимуть усіх киян.

- На все воля Божа. Давно тобі казав: де безсила зброя, допоможе віра. Об’єднає віра в Ісуса Христа руські землі, а де єдність - там і сила. Поважатимуть Київ як величну столицю свої й чужі. А русичі прилучаться, просвітлені Божим словом, до мудрості книжної, до освіти й знання.

- Побудуємо по всій руській землі храми, - мріяв Володимир. - Для науки Божої будуть і школи, де навчатимуться боярські діти. Вірю - відступляться темрява й невігластво.

- Мудро мовиш, князю. Адже каже Спаситель: «Не бороніть дітям приходити до Мене». А тепер час рушати додому, онде й сонечко сходить, - попрощався Василій.

Коли сонце розсипало перші промені, Володимир був на Дніпрі. Звідусіль сходилися кияни. Йшли жінки й чоловіки, старі й малі, багаті й бідні. Ніколи ще князь не бачив такої сили-силенної людей в одному місці. Усі роздягалися на березі й заходили у воду. Берегом ходили священики, читали молитву й осіняли киян золотими хрестами.

Раптом неподалік, серед натовпу, Володимир побачив згорблену постать. Самітник ішов до Дніпра з десятьма худенькими дітлахами - київськими сиротами.

- Хреститися слід правою рукою, - навчав Василій. - Для цього три пальці з’єднуємо разом, а два (безіменний і мізинець) притискаємо до долоні. Трьома з’єднаними пальцями торкаємося спершу чола, потім живота, а далі правого й лівого плеча, зображуючи на собі хрест, і, опустивши руку, кланяємося. З’єднання трьох пальців символізує нашу віру у Святу Трійцю: Бога-Отця, Бога-Сина й Бога-Духа Святого. Два притиснуті пальці є символом нашої віри в Сина Божого Ісуса Христа, який має два єства - є Бог і є людина, а для нашого спасіння зійшов з неба на землю. Під час хрещення руку покладаємо на чоло, щоб освятити наш розум і наші думки; на живіт - щоб освятити наші почуття; на плечі - щоб освятити сили нашого тіла і щоби благословення Боже було на наших вчинках. Хреститися треба за слів: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», «Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові...»

Діти зайшли у воду, а Василій, залишившись на березі, пристрасно молився. Коли обряд закінчився, він широко перехрестився. «Який він сильний у вірі своїй, - подумалося Володимирові. - Як колись був Ставр у ратній доблесті». Василій, відчувши на собі погляд, озирнувся.

- Боже великий, та це ж він, - вигукнув Володимир і чимдуж кинувся обіймати свого давнього побратима.