ГДЗ Історія України 5 клас. Підручник [Власов В.С.] 2013

Багато чого бачили на своєму віку бистрі води Дунаю. Одначе такому блиску подивувалося б і Чорне море. Сяяли на сонці імператорові обладунки. Золото, коштовне каміння, найдорожчі тканини у вбранні могутнього володаря мали переконати князя русичів: не до снаги вовку левові пазурі. Війна з Візантією - марна справа: нікому не здолати її золотої величі. І хай кажуть про гордого Святослава, що нехтує він багатством. Не було ще серед людей того, кого б не заворожили діаманти імператорського меча. Імператор вдоволено посміхнувся: вирішив вдатися до хитрощів. Згадав бувальщину, переказ про яку переходив із одного європейського палацу до іншого.

...Якось з’явилися в стані Святослава візантійські посли. Принесли з собою багаті дарунки. Чого тільки не було серед коштовностей, загорнутих у дорогі візерунчасті килими! Так візантійці хотіли дізнатися, що більше полюбляє руський князь: золото чи шовк? Проте залишився байдужим Святослав до заморських дарів. Розчаровані посли ні з чим повернулися додому. Коли ж сповістили свого царя про невдачу, звелів він надіслати Святославові зброю, виготовлену руками найкращих майстрів Візантії. Довго милувався київський князь гострими мечами й списами, красно дякував цареві. На те царські радники мовили: «Лютим буде сей муж, бо багатством нехтує, а оружжя бере. Згоджуйся на данину».

- Щось забарився руський володар, - урвав нитку роздумів імператор і раптом спохмурнів.

Кілька лодій розтинали дунайські хвилі, швидко наближаючись до імператорського почту.

- Чи не хитрувати надумав Святослав? - звернувся імператор до радників.

Ті спантеличено мовчали: після укладення миру нічого не змогли дізнатися про княжі задуми.

Імператор напружено вдивлявся в сонячне марево. Жоден човен не вирізнявся з-поміж інших. На кожному сиділо кілька десятків веслярів, маяли на вітрі бойові руські стяги. «Ні, немає між ними князя», - подумав імператор і відчув пекучий сором: похвалився золотом перед дунайськими хвилями та власною челяддю.

За мить срібна сурма проспівала гасло «Дорогу імператору!», й розкішний почет рушив од Дунаю.

- Стійте! - заволав ватажок невеличкого військового загону, залишеного, за імператорським наказом, на березі річки.

- Онде він, Святослав, на човні, поклав весло й чекає на зустріч!

...Імператорський хроніст швидко занотовував пригоди дня 971 р.: «Був Святослав помірним на зріст, не дуже низький і не дуже високий, з кошлатими бровами та світло-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим, надмірно довгим волоссям над верхньою губою (вусами). Голова в нього була зовсім гола, але з одного її боку звисало пасмо волосся - ознака знатності роду. Міцна потилиця, широкі груди та всі інші частини тіла цілком пропорційні. Виглядав він доволі суворим і диким. Одне вухо його прикрашала золота сережка, оздоблена золотим карбункулом та двома перлинами. Одяг на ньому був білий і вирізнявся лише чистотою. Сидячи на ослоні для веслярів, він переговорив з імператором про умови миру й відчалив од берега».

- Чекай же, Святославе, пощербиться твоя гордість і звитяга об моє золото! - презирливо скривив губи імператор, стежачи за княжими човнами, що швидко танули в блакитній імлі.

- Покличте Феофіла й приготуйте мішок найкращого золота!

Тієї самої миті Феофіл, запопадливий та улесливий невільник, стояв перед імператором і слухав його наказ:

- Вирушай до печенізького хана Курі, передай йому від мене ось цей дарунок і скажи, що Святослав з невеликою дружиною повертається на Русь.

«Подивимося, чого варті будуть руські мечі й великодушне попередження “Іду на ви”, з яким ти, княже, вирушав на ворога», - подумки виніс вирок князю-воїну імператор...

Багато води дунайської спливло в Чорне море, та живе й досі легенда про те, як на Дніпрових порогах був підступно вбитий з наказу візантійського імператора князь Святослав. Про нього ж кажуть його-таки словами: «Не осоромив землі Руської, бо ліг за неї кістьми. Мертві ж сорому не знають!»